Наприкінці XIX століття в місті Львові вийшла друга поетична книжка Лесі Українки (Лариси Косач-Квітки) під назвою "Думи і мрії". Її відкривала поема "Давня казка", у рядках якої щиро й пристрасно прозвучала тема покликання поета, тема його обов'язку перед народом.
Леся Українка відмовилася від умовно-поетичних прийомів. Головний герой поеми — звичайнісінька людина, "людина Божа", як визначає авторка. Звичайно, справжня краса людини не в зовнішніх ознаках, а у високих духовних якостях. З великою силою описує Леся Українка талант свого героя: його поезія була "і дзвінкою, і гучною, бо розходилась по світу стоголосою луною". За здібність складати вірші, у яких кожен може знайти й розвагу, і пораду, співця дуже любили люди, особливо юнацтво.
На початку свого творчого життя головний герой славив красу чистого кохання, міць справжньої дружби, красу вільної людської думки, красу природи, поринаючи в таємні надхмарні світи. Внутрішня свобода — ось що було найважливішим для юного співця.
Митцеві протиставлений лицар Бертольдо, який не здатен розуміти поетичний захват, красу природи. Лицар дуже дивується, коли бачить великий вплив поетичного слова на молодь, навіть убачає в цьому чаклунство. На думку Бертольдо, узагалі надхмарний світ із його таємницями нічого не вартий у порівнянні з гарним маєтком.
З часом лицар Бертольдо вирушає в чужі краї воювати. Його військо супроводить пісня про рідний край, який завжди залишається в серці, а довга розлука навчає любити його ще щиріше. З думкою про рідний край вояки мужньо йдуть на приступ кам'яних фортець. Але сп'янілий від перемог лицар думає лише про власну звитягу й не чує тієї пісні.
Щастя відвернулося від Бертольдо. У його війську почалися незгоди та жорстокі чвари. Що ж рятує вояків? Глумлива пісня про недбалого вояка, який повертався додому живий і неушкоджений, бо мав за талісман мудрий вислів: "Утікай, поки здоровий!" Військові співці виконали цю пісню, до війська Бертольдо повернулася відвага, а з нею й остаточна перемога в бою. Отже, перемогла не відвага лицаря. Перемогло слово поета, яке мало дивну чаклунську силу. І своїм військовим щастям лицар має завдячувати митцеві.
Бертольдо не хотів бути невдячним і запропонував поетові високу честь — залишитися в нього в замку, бути придворним поетом, бути в славі, достатку й шані. Але митець з усмішкою відмовляється від такої долі:
Золотих не хочу лаврів,
З ними щастя не здобуду.
Як я ними увінчаюсь,
То поетом вже не буду.
Ось таке непросте розв'язання має, за Лесею Українкою, вічне питання відносин між митцем та золотим мішком, питання незалежності мистецтва. Прочитавши поему "Давня казка", ми розуміємо, що митець повинен виражати думи й прагнення рідного народу, а також надихати його в боротьбі за щастя й волю.
В одному великому місті жила дівчинка Аля. Вона нічого не могла доробити до кінця — не доїдала, не допивала, не домальовувала, що почала. Навіть заплестися як слід у неї не вистачало терпіння. Якось Аля вирішила вишити рушничок бабусі на день народження. Хотіла подарувати — а там лише стібок. Соромно стало дівчинці, втекла вона у свою кімнату. А там сидів маленький чоловічок у зелених черевиках із червоними шнурками. Він сказав, що сьогодні ця дівчинка не доробила до кінця соту справу, тому він її забирає у свою країну. І дівчинка вилетіла в розчинене вікно слідом за чоловічком.
Аля опинилася на березі озера в якійсь дивній країні. Риби гуляли на березі під парасольками, а на небі світила половина сонця.
Дівчинка пішла по стежечці й зіткнулась із дивним хлопчиком — той був увесь перекошений, без лівого вуха. Але дивився привітно й лагідно. Це був Недоладько. Хлопчина розповів Алі, що вона знаходиться в країні Недоладії, де живуть усі недороблені справи.
Дівчинка сказала, що вона не хоче тут бути. Недоладько порадив звернутися до їхнього короля — Недороля Десятого і взявся провести її до нього.
Діти прийшли в місто Недоград. Тут були кривулясті вулички, будинки-розвалюхи. На великому міському годиннику була лише одна стрілка — хвилинна.
Аля діждалася ночі й пробралася до короля. Недороль злякався, але потім, оговтавшись, розповів, що дорогу із зачарованої країни знає лише Недочеревик. Раптом почулися кроки. Це йшов Перший Недорадник за... своєю головою. Недороль сказав, що цього Недорадника якась дівчинка спочатку намалювала з головою, а потім стерла ту голову гумкою і забула. Тепер Недорадник носить лицарський шолом і приміряє чужі голови. Усі його бояться, і навіть сам король — теж, адже перший Недорадник хоче забрати у нього корону. Рятує Недороля лише те, що в цього чоловіка немає голови.
Поделитесь своими знаниями, ответьте на вопрос:
Чим займалися тухольської громади
ответ: тухольська громада займалася в основному скотарством, а також хліборобством. Вирощувала овес,ячмінь та просо
Объяснение: