Твір "і оживе добра слава-слава україни"(на матеріалі козацьких літописів, самовиця, граб'янки)

Місто - це те місце де ти можешь згадати свої спогади, які навіюють почуття, що траплялося у минулому або те, що відбувається зараз, це місце де ти народився, де виховували тебе батьки. Місце де щодня може щось навіювати тобі спогади про твоє дитинство, найщасливіше дитинство твого життя і це твоє місто. Де ти відчув своє перше кохання. Це місто стільки багато дає про себе знати, то чому його можно не любити? Що загалом відбувалося з тобою , з твоими рідними, з твоєю коханою людиною. А загалом у цьому місті, яке так мені подобається, подобається своєю красою, неповторними краєвидами, чудовими пам'ятками архітектури та історії. Чудові вечора, які ми проводим з сім'єю або з коханою(коханим) милуючись тим, що відбувається у цьому місті, наприклад стосується вечірнім закатом сонця. Також чудово не спати цілу ніч і милуватися зірками, а потім зустрічати світанок. Це те що може відбуватися у моєму житті та у моєму місті за це я його і люблю, за те що мама дала мені життя, щоб побачити і почути ці захоплення про весь світ, а також про моє місто в якому я народилася.

Объяснение:

Охороняти ліси, гаї, сади — зелене багатство нашої країни заклинає нас відомий український письменник Євген Гуцало. Багато творів він присвятив природі.

Його оповідання "Лось" наштовхує на роздуми про добро і зло. В лісі живе могутній лось. У нього багато ворогів: ведмідь, рись, вовк, а іноді й люди. Такою людиною в оповіданні зображений дядько Шпичак. Авторський осуд зажерливості, жорстокості Шпичака відчутний у його портретній характеристиці: "кругленьке, як підпалок, обличчя", у поведінці. Коли трапилось лихо-діти рятували лося, а дядько Шпичак, "присівши у виїмку", насміхався над ними. Потім діти переживали, боялися пропустити мить, "коли лось ворухнеться", а "Шпичак обійшов навколо вбитого звіра й носком ткнув його між роги". Рятуючи лося, хлопчики керувалися благородними почуттями, бажанням до нещасній тварині, а Шпичак, глухий і байдужий до всього прекрасного, прагнув тільки наживи.

Сміливі хлопці здійснили справжній героїчний вчинок. Вони, хоч і малі, але рішучі. Маленькі герої не побоялися рубати "зрадливу кригу", не злякалися погроз дядька, а "подалися в заповідник, щоб заявити охороні". Шпичак же злякався, "його наче щось тіпнуло", коли він зрозумів, що доведеться відповідати за вчинений злочин. Тільки презирство і відразу можна відчувати до цього браконьєра, цієї бездушної людини. А який охоплює жах, коли читаєш опис лося, підкошеного кулею: "Голова лежала так, ніби він прислухався до землі, чи далеко ще весна, чи скоро прийде, а роги росли при самім снігу, ніби чудернацький кущик, який усе-таки сподівався зазеленіти, вкрившись листям".

Отже, збереження фауни і флори рідного краю залежить від людини, її совісті. Ставлення людини до природи — це мірило людської моралі. Справжня любов до рідної землі повинна бути не лише споглядальною, а й активною, дійовою, спрямованою на захист і примноження багатства рідного краю.