Напишите о любом герое в рассказе захар беркут и расскажите чтоб вы сделали на его месте. на украинском

я вважаю, що Мирослава дуже смілива та кмітлива дівчина. Її вчинки не можно порівняти з будь-якою дівчиною або хлопцем. Кохання до Максима було настільки потужним, що вона була готова залишиться замість коханого у полоні.

На місці цієї героїні я б не стала вмовляти батька-зрадника відмовитись від монголів і піти в Тухольці, а я б зробила інакше. Коли була пастка я б не рахувала так, що це мій батько і монголи. Ні, якщо він обрав то це його вибір і це зрада. У пасці були би всі монголи, окрім Максима і я б усіх вбила, і врятувала коханого. Бо якощо не ми, то хто?

Объяснение:

Старалась, я просто не поняла тебе по плану ЗНО или просто

Як і багато років колись,баба не мала з чого спекти колобка.Але якось таки спекла,та за новим рецептом,за яким колобок міг дуже довго не черствіти.Бабуся мабуть,розрахувала,що їжі вистачить на довго.
Ось дід захотів відрізати шматок,аж тут Колобок як заволав:
-Діду,хіба можна їсти живого!?
Баба з дідом залишилися ні з чим.
Одного разу Колобкові набридло сидіти на підвіконні  та ніжитися на спекотному сонечку,стрибнув на землю і покотився.Котиться,котиться,аж дивиться - Зайчик крокує із спортзалу.
-Зайчику,де це ти був?
-Ходив на тренування, -відповів той.- А ти що знову втік?Тебе ж лисиця з'їсть!-Не з'їсть я вже черствуватий.
Покотився Колобок далі

Дорогою Василько з Лумпумчиком розмовляли про все на світі: про таємниці Сатурна, про піратів, про тварин, і, звичайно ж, про футбол.
Та раптом вони почули голосне гавкання. За рогом вони побачили на дереві маленьке кошеня. Два великих собаки не давали йому спуститися вниз, і воно налякане, жалібно нявчало. Василько схопив з землі каменя, і вже хотів кинути його у собак, коли Лумпумчик сказав:
   - Стривай, Васильку! Так вони і тебе покусають. Давай краще я відверну їхню увагу, а ти в цей час вилізеш на дерево і знімеш звідти кошеня. Дивись!
   З цими словами він покотився до собак, і почав їх дражнити: він стрибав перед самісінькими їхніми пащами, потім раптово опинявся позаду когось із них і вдаряв його у хвіст, тоді вискакував іншому собаці на голову, потім починав кружляти навколо них... Собаки довго не могли витримати такого знущання: вони враз забули про кошеня і почали кидатись на Лумпумчика, намагаючись його вкусити. Лумпумчик котився вулицею, все віддалаяючись від дерева, і собаки гналися за ним. 
   Василько не став гаяти час. Він швидко виліз на дерево, взяв кошеня на руки і спустився вниз. Коли кошеня опинилось на землі, воно ще якусь мить з тремтінням розгядалось навсібіч, а тоді чкурнуло через дірку у паркані.
   За кілька хвилин повернувся Лумпумчик.
   - Ну як, вдалося зняти кошеня? - спитав він.
   - Так, воно вже, мабуть вдома, - відповів Василько і показав на подвір'я, куди втекло кошеня. - А ти як?
   - А я просто заховався від тих собак, вони собі побігли кудись, а я повернувся сюди, - весело підморгнув Лумпумчик. - Гаразд, ходімо швидше до Юрчика...