Сюжетна лінія "майстер корабля" юрія яновського ​

Режисер Сев знімає фільм про матроса Богдана. Для зйомок будують вітриль­ник. Але це не бутафорна споруда — на ньому плаватимуть учні морехідної школи. Тому майстри дуже стараються. Композиція доволі вільна. Незвична форма оповіді — монолог-сповідь сімде­сятилітнього То-Ма-Кі, який згадує свою далеку молодість, пов’язану з кіно­мистецтвом. Читач мандрує разом з героями з майбутнього в минуле. Таєм­ничі, часом небезпечні пригоди змінюють одна одну. Дія відбувається то в Одесі, то в Італії, Румунії, навіть на острові Ява. Мариністичний колорит Міс­та, що з’явився в українській літературі чи не вперше в такому обсязі, зміню­ється екзотикою чужих країн. Екзотичні також імена героїв: Тайах, Сев, То-Ма-Кі та його сини Майк і Генрі. Автор сміливо став в опозицію до літерату­рних трафаретів. Усе це не сподобалося тогочасній критиці. У романтичному творі є і любовна колізія, і Прекрасна Дама. Тут це загадкова танцівниця Тайах, у яку закохані Сев, То-Ма-Кі та Богдан. Це сильні, вольові натури, якими і мають бути романтичні герої. Любовна сюжетна лінія у творі є втіленням етичного кредо митця, який сповідує культ жіночності, вірної дружби, краси людських взаємин.

Джерело: https://ukrclassic.com.ua/katalog/ya/yurij-yanovskij/3571-analiz-majster-korablya-yanovskij Бібліотека української літератури © ukrclassic.com.ua

                                           Амосов Микола Михайлович                                                                                  Народився 6 грудня 1913 року в сім'ї селян. Мама була повитухою, працювала в селі неподалік від міста Череповець. Батько пішов на війну 1914, а коли повернувся, то незабаром покинув сім'ю. З 12 до 18 років навчався в Череповці у школі, потім — там же — в механічному технікумі.З 1932 р. працював в Архангельську, начальником зміни робітників на електростанції при лісопильному заводі. 1934 — розпочав навчання в Заочному індустріальному інституті. 1935 — поступив в Архангельський медичний інститут, який закінчив з відзнакою1939. Паралельно з медициною продовжував навчання в заочному інституті. Темою для диплому обрав проект великого аероплана з паровою турбіною.1940 — отримав диплом інженера «із відзнакою». Після закінчення інституту і до початку Німецько-радянської війни працювавхірургом лікарні в Череповці. Працював у комісії з мобілізації, а через деякий час призначений головним хірургом у Польовий пересувний госпіталь. Після того працював хірургом в Москві.[Брянськ].1952 — переїхав до України в Київ, де проживе 49 років. У березні 1953 захистив докторську дисертацію з медицини на тему «Резекції легень при туберкульозі». З 1958 року починає співпрацювати з Інститутом кібернетики в галузі фізіологічних досліджень серця. 1963 — Амосов уперше у СРСР зробив протез мітрального клапана. З часом наукові дослідження М. Амосова, за його власними словами, сформувались в такі напрямки:Регулюючі системи організму — від хімії крові, через ендокринну і нервову системи до кори мозку.Механізми розуму і штучний інтелект.Психологія і моделі особистості.Соціологія і моделі суспільства.Глобальні проблеми людства.1962 — обраний членом-кореспондентом Академії медичних наук УРСР. В тому ж році отримав Ленінську премію, обраний депутатом Верховної Ради СРСР. З 1969 — академік Української Академії Наук.12 грудня 2002 року на 90-му році життя помер від інфаркту і похований на Байковому кладовищі в Києві (ділянка № 52а). 12 грудня 2003 року встановлений надгробний пам'ятник. Автори — скульптори Олександр Дяченко, Костянтин ЧудовськийМико́ла Миха́йлович Амо́сов (* 6 грудня 1913, Ольхово, сучасна Вологодська область, затоплено Рибінською ГЕС — † 12 грудня2002, Київ) — український лікар, учений в галузі медицини, біокібернетики; дійсний член НАНУ, директор Інституту серцево-судинної хірургії. У 2008 році він був визнаний другим після Ярослава Мудрого великим українцем за результатами опитування громадської думки Великі українці[1].

Максим Беркут дуже схожий на свого батька. Він успадкував всі його риси: сміливий, чесний, справедливий, незалежний. Певною мірою також зразковий чоловік серед громади..
Для Максима над усе воля, це видно з виразу його очей. «Життя в неволі нічого не варте»,— каже він Тугарові Вовку. Максим тяжко переживає через те, що з ним трапилося. Закований у тяжкі ланцюги, які «тиснуть його, мов залізні, холодні гадюки», «висасують» усю силу з його тіла, всі думки з його мізку, він тамує в собі великий біль гаючи, як горить його рідна Тухля.