Твiр "роль в українському житті і творчості митців-романтиків за твором байрона мазепа"​

Лиш той життя і волі гідний,

Хто б'ється день у день за них.

Гете "Фауст"

Образ Григорія Многогрішного із роману Івана Багряного "Тигролови" — один із найяскравіших образів у всій сучасній українській літературі.

На початку роману Григорій Многогрішний — один із тисяч в'язнів, пригноблених, безправних, приречених, яких мчав до Колими поїзд-дракон — ешелон смерті. Він — каторжанин, нащадок першого каторжанина Сибіру, правнук гетьмана Дем'яна Многогрішного. Його мучили, а потім присудили до 25 років каторги. І все тільки за те, що він любив свій нещасливий край і свій народ.

Для тоталітарної системи Григорій Многогрішний був, мабуть, дуже небезпечним, бо наглядали за ним особливо пильно. Сам начальник етапу на кожній зупинці перевіряв його присутність у вагоні. Але на кінцевій зупинці виявилося, що небезпечний арештант утік, на ходу стрибнув з поїзда, з надлюдським терпінням і надзвичайною волею приготувавшись до втечі.

"Стрибнув у саму смерть, але не здався. 99 шансів проти одного за те, що від нього залишаться самі шматки, але стрибнув".

Своїм стрибком майже у смерть із черева скаженого дракона, цим відчайдушним протестом він відживлює у в'язнів почуття людської гідності, надії і переконання — "ліпше вмирати біжучи, ніж жити гниючи". Став для них символом "непокірної і гордої молодості", символом "волелюбної і сплюндрованої за те Вітчизни".

Тяжким і небезпечним був шлях Григорія після втечі з ешелону смерті. Довгим, сповненим смертельних небезпек було блукання тайгою. Неймовірним зусиллям волі він долає відчай, зневіру, смертельну втому. І знаходить у собі сили кинутися на до людині, яка кликала на Порятунок. Так Григорій познайомився з Наталкою та її родиною.

Потрапивши в Зелений Клин, Григорій відтанув душею, видужав фізично. Знайшов тут земляків, друзів, кохання. Міг би створити своє сімейне гніздечко і жити щасливо з дорогими і люблячими його людьми. Але не знаходить спокою, бо багато що і тут, на Далекому Сході, нагадує йому про знедолену Україну, синів і дочок якої розкидали по світах прислужники тоталітарної системи. Особливо сильно вразило його побачене і почуте в експресі "Владивосток—Москва". "Те, що він почав був забувати, — ціла ота трагедія його народу, — навалилось на нього всім тягарем... Уся його Вітчизна ось так — на колесах... розчавлена, розшматована... в корості, в бруді... розпачі! Голодна!.. Безвихідна!.." І Григорій почуває нестримний потяг повернутися в Україну, щоб продовжити боротьбу.

У тайзі Многогрішний зустрів свого колишнього мучителя — співробітника НКВС Медвина. Григорій убиває його — і це була справедлива помста. Григорій мстив не тільки за себе, за свою покалічену молодість, а й за скривджену Батьківщину.

Розуміючи, що його будуть шукати, і не бажаючи накликати біду на родину Сірків, Григорій вирішує покинути країну. До нього приєднується Наталка. Щоб потім таки повернутися... В Україну. "А чи в героїчну битву і смерть за ту далеку, за ту незнану Україну".

Григорій Многогрішний перемагає. Не тільки тому, що був фізично дужим, мужнім і наполегливим у досягненні мети, а й тому, що зберіг у собі людяність, доброту, здатність співчувати і співпереживати. І вірити у неминучість перемоги добра і правди.

  Висловлювання на тему "За що Україна вдячна Шевченку":

  Тарас Шевченко - національний герой України, символ свободи та боротьби за незалежність. Україна вдячна Шевченку за його творчість та суспільну діяльність. У своїх творах Шевченко завжди торкався важливих тем. Йому боліло те, що народ український потерпав у неволі. Тарас Григорович завжди оспівував волю та незалежність України.

  Століття потому твору Шевченка лишаються актуальними: "Борітеся - поборете, Вам Бог помагає!" І сьогодні наш народ звертається до віршів видатного отця української літератури, шукає у них поради та відповідей на болючі питання державності. Твори Шевченка надихають, нагадують про те, що ми - єдине ціле, спонукають до боротьби та гармонійного співіснування на рідній землі.