Літературний рід — лірика.
Жанр — вірш.
Вид лірики — інтимна.
Тема. Оспівування щирого почуття, щасливої миті у душі закоханих.
Ідея: возвеличення кохання — смисл життя кожної людини.
Основна думка: «…і синіє щастя у душі моїй».
Мотив — щире почуття кохання, нерозривно пов’язане з красою природи; плинність життя.
Віршоний розмір: шестистопний хорей з широким використанням пірихію (парних ненаголошених складів). Цей розмір відповідає народнопісенному.
Римування: перехресне.
Художні засоби “Васильки”
Повтори: «Васильки у полі»
Метафори: «гаї синіють», «щастя синіє у душі…», «осіяють роки», «синіє поле», «хмарки летять».
Порівняння: «Васильки у полі… — васильки з-під вій», «одсіяють роки, мов хмарки на небі».
Епітет: «рідні очі», «невідомий час»)
Художній паралелізм «…васильки у полі, а у тебе, мила, васильки з-під вій»,
Повтор «васильки у полі»
Літературний рід — лірика.
Жанр — вірш.
Вид лірики — пейзажна.
Жанр: пейзажна лірика
Тема: зображення приходу осінньої пори
Ідея: вираження тривоги ліричного героя через опис осінньої природи
Мотив — тужливі настрої, викликані настанням осені; краса осінньої природи.
Віршований розмір: шестистопний хорей з пірихієм
Римування: перехресне
“Осінь” художні засоби:
Епітети: «синя тишина», «пелюстки печальні», «осінь жовтокоса», «синьоока осінь», «баский кінь», «сади пустинні», «далечінь холодна», «берізка гола», «золоті копита чорного коня»
Метафора: «покора розлита», «В’яне все навколо, де пройдуть копита».
Персоніфікація: «обриває вітер пелюстки», «їде осінь», «вітер пелюстки розкида», «берізка мерзне».
Інверсія: обриває вітер, пелюстки печальні, садах пустинних, їде осінь, берізка біла
Анафора «Облітають квіти, обриває вітер…».
Джерело: https://dovidka.biz.ua/sosyura-osin-analiz
Поделитесь своими знаниями, ответьте на вопрос:
Аналіз байки "до мецената" (переклад з латиниці андрія содомори)
Мені теж образ Дон Кіхота здається дуже цікавим і незвичайним. У минулому хитромудрий ідальго вів дещо яке господарство, користувався заслуженим авторитетом у сусідів, любив полювання. Однак, перечитавши безліч лицарських романів, герой уявив собі, ніби все це нагромадження безглуздих небилиць - щира правда, що для нього в цілому світі не було вже нічого більш достовірного. І ось, перетворившись на відважного лицаря, Дон Кіхот вирушає в дорогу - назустріч подвигів.
Всі зустрінуті їм по дорозі люди приймають його за навіжений, дивака, схибленого, тому що в худої шкапи ніхто, крім господаря, не може розгледіти благородного коня, а в млинах - велетнів.
Проте чи так вже смішний і дурний Дон Кіхот, як це може здатися з першого погляду? Невже поради, що даються їм Санчо Панси, який раптом став губернатором, звучать з вуст божевільного? Невже Дон Бовдур став би ризикувати, якщо не життям, то власним здоров'ям, в ім'я захисту честі і справедливості, жертвувати власним спокоєм та добробутом, щоб до бідним і пригнобленим, скривдженим і гнаним? Благородство і порядність, глибоке почуття власної гідності Дон Кіхота не можуть не викликати нашого поваги.
Так хто ж він - благородний лицар або навіжений? Я б назвала Дон Кіхота дивним мрійником, що народилися не в свій час. І тому мені його шкода.