Надо написать достижения ивана франка.

ответ:

1.поезія характеризується патріотичною наснаженістю, глибиною філософських роздумів, щирістю душевних переживань (деякі твори митця покладені на музику: «ой ти, дівчино, з горіха зерня», «червона калино, чого й в лузі гнешся? »).

2.проза письменника має гуманістично-просвітницький зміст, насичена соціальним оптимізмом.

3.драма почала зацікавлювати франка незвичайно рано. вже гімназистом в 1872 році франко, виконуючи завдання для викладача польської літератури париляка, написав по-польськи драму у віршах "югурта", текст якої не зберігся. його в той час дуже зацікавлювала римська історія і тому мабуть сюжетом другої драми у віршах, якої він не закінчив, була історія "ромуля і рема". ця драма була написана німецькою мовою і також подана, як шкільне завдання, вчителеві німецької мови ришун.

4. і.я. франко написав майже п’ятдесят казок, двадцять із них увійшли до збірки "коли ще звірі говорили" (1899). як правило, всі вони – це художньо опрацьовані переклади з грецької, індійської, німецької, російської, арабської та інших мов, своєрідні літературні обробки. проте найчастіше він запозичував образ чи сюжет, який доповнював, розширював, творові соціальні загостреності, національного колориту (як говорив сам автор: "на чужий позичений рисунок наклав наші українські кольори").

ця збірка призначалася дітям від шести до дванадцяти років. письменник сподівався, що казки прийдуться їм до смаку, розбудять їхню фантазію, викличуть сміх і роздуми, спонукають пильніше придивлятися до життя, до рідної природи.

5.у літературній спадщині івана франка значне місце посідає перекладацький доробок. він стверджував, що «переклади чужомовних творів, чи то літературних, чи наукових, для кожного народу є важним культурним чинником», а «передача чужомовної поезії, поезії різних віків і народів рідною мовою, збагачує душу цілої нації, присвоюючи їй такі форми і вирази чуття, яких вона не мала досі, будуючи золотий міст розуміння і спочування між нами і далекими людьми, давніми поколіннями». працю над з різних мов франко почав, будучи гімназистом старших класів. про свої ранні спроби у цій галузі письменник згадував: «в тім же часі, а особливо в вищій гімназії, я напсував багато паперу, пишучи драми, поезії, всяку всячину (письмо святе, гомера, софокла, нібелунгів, рукопис короледворську і т. и.)». дебютні його переклади — перша пісня «одіссеї» гомера, гімн «прометей» ґете, драми «електра» софокла — датуються, відповідно, веснами 1873 та 1874 і осінню 1874. 1879 року побачила світ перша збірка його перекладів «думи й пісні найзнатніших європейських поетів».

перекладав франко до останніх днів свого життя. останній його переклад — стародавньої легенди з історії риму — датовано 13 березня 1916. загалом знав 14 мов (польську, німецьку, грецьку, латинську, старослов'янську, чеську, російську, французьку, ійську, болгарську, угорську, італійську, ідиш). франкові переклади не обмежені конкретним часом написання оригіналів — це період від ііі–іі тис. до н. е. — аж до початку хх ст. перекладів авторів античної літератури у його доробку найбільше — 75 (квінт курцій руф, платон, сапфо,арістофан, менандрта і

перекладацька діяльність франка охоплює творчість різних народів та епох: староруські, ійські, старогрецькі, староіндійські, староісландські, старонімецькі, староугорські, старошотландські, старонорвезькі словесні пам'ятки; албанські, болгарські, єврейські, італійські, іспанські, чеські, сербо-хорватські, боснійсько-герцеговинські, польські, португальські, румунські, китайські, німецькі народні пісні, санскритський епос, вавилонські гімни, біблійні легенди, єгипетські казки, твори античних письменників і співців епохи відродження, зразки польської, російської, чеської, словацької, сербської, австрійської, австралійської, ійської, американської, французької, угорської, німецької, швейцарської, італійської, шведської, норвезької літератур. здебільшого франко свої та чужі переклади власними історичними та бібліографічними коментарями, подекуди й цілими розвідками про конкретну епоху, коли творив той чи інший автор, про значення твору для світової літератури, про труднощі перекладу тощо інколи разом із художніми творами перекладав і вступні статті та коментарі до них (передмова г.-к.-ш. масперо, коментар е. коскена до єгипетських казок).

6. із великої епістолярної спадщини івана франка, що налічувала понад шість тисяч листів, збереглося лише близько 900 автографів листів та кілька десятків публікацій. у наше видання входять майже всі відомі на сьогодні листи і. франка. вони розташовані у хронологічному порядку, що дає змогу простежити в еволюції життя і діяльність письменника, розкрити багатогранність його інтересів та зв’язків. /

епітети:люди добрі, поет нещасний, сумна діброва, рими-соколята, думи-чарівниці,прудкії коні,вільні руки.

метафори:не цвіла урода гожа, сонечко червоне заховалось за діброву, час леті, пісні ідуть по людях.

порівняння:розливався людський стогін всюди хвилею сумною, краще смерть, ніж вічний сором, і мов сон, життя минало.

гіпербола:розходилась по світу стоголосою луною

антитеза: у мужички руки чорні, в пані рученька тендітна.

інверсія:раз у раз ходила молодь пісні – слова вислухати.

фразеологізм:спіймати вітра в полі

архаїзми: граф, графство, герольди. 

Відповідь:

Найшла дещо, думаю до тобі :)

Історичний роман "Чорна рада. Хроніка 1663 р." Пантелеймон Куліш творив тоді, як Шевченко писав вірші "Три літа", а Микола Костомаров ґрунтовне дослідження з історії України "Богдан Хмельницький". Куліш писав текст ,водночас російською і українською мовами. Окреме видання з'явилося аж 1857 року. Серед перших читачів роману був Тарас Шевченко. "Я вже в другий раз читаю "Чорну раду" Куліша, і як прочитаю, то напишу йому прездоровенний мадригал",— писав він, повертаючись із заслання. Безперечно, роман Куліша був значною подією.

Відомо, що джерелом "Чорної ради", як і низки віршів "Три літа", як і монографії "Богдан Хмельницький", є козацькі літописи XVII—

XVIII століть. Зокрема Кулішів роман на одній із найвидатніших історико-літературних пам'яток і водночас найдостовірніших історичних джерел XVII століття — на "Літописі Самовидця", про що й сам Куліш признається в епілозі.

В основу роману також покладено козацький літопис Григорія Граб'янки про події в Україні 1663 року. Навіть прототипом одного з героїв романа — полковника Івана Шрама — був реальний історичний персонаж полковник Іван Попович.

Звернення Куліша до історії рідного народу не випадкове.

Ідеї національного відродження, народності і демократизму, що панували в середовищі патріотично настроєної української громадськості, ґрунтувались на історичному матеріалі та фольклорній стихії. Другим важливим чинником став романтизм, характерною рисою якого було звернення до історичного минулого. На початку XIX століття на історичну тему переважали твори поетичного жанру. Тому художнє втілення тем та образів української історії, зокрема козацької доби, в жанрі роману було актуальним завданням нашого письменства.