Які ознаки класицизму є в поемі енеїда котляревського

ответ: Я вважаю що музика є універсальною мовою для усіх людей на землі.

По-перше в кожної з країн є своя державна мова, але що робити якщо в одній компанії зібралися люди які не в змозі зрозуміти один одного? Тоді саме музика стає помічницею у спілкуванні.( звісно якщо ніхто з цієї компанії не вміє спілкуватися мовою жестів) Ми настільки звикли користуватися гаджетами, що зазвичай не помічаємо як музика може стати прекрасним альтернативним засобом спілкування.

По-друге компанія яку я описав/ла вище, може опинитися у лісі де немає покриття, та їхні телефони не зможуть вийти на зв'язок з зовнішнім світом і зловити мережу, щоб у інтернеті перевести все що сказав той чи інший співрозмовник. У той час як тій самій гітарі зовсім не потрібний вай фай, всього лиш треба дівчина або хлопець які вміють грати на цьому інструменті. Це можуть бути: та сама гармошка, якщо ви в віддаленому куточку Карпат це буде трембіта ( але я дуже сумніваюся що хоча б хтось зможе вичавити з неї хоч звук), можуть бути барабани, а якщо їх немає і терміново треба передати інформацію, можна скористатися казанком.

Отже музика це універсальна мова людства

Объяснение: не сприймай всерйоз все що я написала, я тебе благаю

Відповідь:

ПАСПОРТ ТВОРУ Рід літератури «Мартин Боруля»: драма. Жанр «Мартин Боруля»: трагікомедія (комедія в 5-ти діях — так визначив жанр твору автор),  Тема «Мартин Боруля»: сатиричне зображення заможної верхівки села, що в гонитві за дворянсь­кими привілеями ігнорує здорові моральні норми. Ідея «Мартин Боруля»: утвердження думки, що гідність людини визначає не належність до приві­лейованого соціального стану, а чесна праця, простота і щирість у стосун­ках з людьми; смішна та людина, яка соромиться бути собою, захоплюєть­ся фальшивими цінностями, з усіх сил намагається пристосуватися до швидкоплинної моди. Художній напрям «Мартин Боруля»: реалізм. Дійові особи: Мартин Боруля, заможний хлібороб, його дружина Палажка, син Степан, донька Марися; Гервасій Гуляницький, багатий шляхтич, його син Микола; Націєвський — реєстратор з ратуші; повірений Трандалєв; Протасій Пе- ньонжка, Матвій Дульський — чиншовики; Омелько, Трохим — наймити Борулі. Сюжет, композиція «Мартин Боруля»: комедія в 5-ти діях. Події відбуваються протягом кількох тижнів. В основу сюжету твору покладено невигадану анекдотичну історію гонит­ви селянина за дворянством і втрати надії на нього через прикрий недогляд, допущений писарем у минулі часи, — розбіжність в одній-єдиній літері прізвища. Сюжет комедії «Мартин Боруля» письменник побудував на фак­тах з життя родини Тобілевичів: батько драматурга, який тривалий час служив управителем поміщицьких маєтків, вирішив домогтися визнання свого роду дворянським. На це витратив чимало часу, але марно — дворян­ство не було доведено, оскільки прізвище в старих документах було Тебілевич, а в нових — Тобілевич. Карпенко-Карий використав цей факт, аби висміяти намагання простої людини вибитись у дворяни, хибно думаючи, що цим можна в чомусь вивищитися над іншими. Розв’язка — гостро драматична. Мартин скрізь зазнає поразки, і, нарешті, одна літера в прізвищі (Боруля — Беруля) кладе край його змаганням за дворянське звання: рід Мартина не визнали дворянським. Сюжет твору (своєрідна, яскраво національна версія відомої комедії Мольєра «Міщанин-шляхтич») становлять гумористичні сцени із життя замож­ного хлібороба Мартина Борулі, який домагається втрачених дворянських прав. Щоправда, у Мольєра моралізаторство має абстрактно-повчальний характер, а в Карпенка-Карого воно спрямоване проти конкретних побуто­вих і соціальних явищ, поданих у національному художньому зрізі. У цьо­му, до речі, одна із суттєвих відмінностей між творами класицизму («Міща­нин-шляхтич») і реалізму («Мартин Боруля»), Сповнені іронії, а іноді й сарказму сцени, у яких Боруля намагається завес­ти у своєму домі «дворянські порядки». Комізм тут досягається через ра­зючу невідповідність між давно усталеним життя селянина- хлібороба й омріяною панською шляхетністю. Проблематика «Мартин Боруля»: людської гідності, усвідомлення того, що щастя не в чині або посаді; праці як духовної потреби і джерела матеріального статку; батьків і дітей; меншовартості; кохання і сімейного щастя. Примітки: Драму було надруковано у львівському журналі «Зоря» 1891 року. Завдяки добродушному народному гумору, упізнаваності, психологічній перекон­ливості образів, гострій злободенності проблематики п’єса ось уже понад сто років з успіхом іде на сценах вітчизняних театрів.

Джерело: https://ukrclassic.com.ua/katalog/k/karpenko-karij-ivan/3369-analiz-martin-borulya-ivan-karpenko-karij Бібліотека української літератури © ukrclassic.com.ua

Пояснення: