Коли аналізують ліричні твори, то кажуть не тема, а (слово), що в перекладі з латинської означає "рух"мне надо узнать это слово.​

ответ: Мотив

Объяснение:)

Мотив , только я не уверена что это рух

«Найбільшою мрією стало самому що-то посіяти і щоб воно зійшло. Хлопчик і робив це, наслідуючи маму».

«Закутаний в хустку, кінці якого пущено під пахви, з закачаними довгими рукавами і підлогами, в личаках, намотаних до колін, був схожий на дівчину, а ще більше на якесь прояв, ніби він і не чоловічої статі. Очі швидкі. Руки спритні».

«Малий? Нехай він і без штанів, але більше знає іншого старого, більше, ніж я!».

«Але і ніхто не міг зрівнятися з ним, граючи в гилку».

«Ніколи не мав вільної хвилини: гнали на панщину, і він йшов, як не з косою, то з ціпом,- косив, молотив. Восени садив дерева. Викопував в лісі дубки, кленочки, яворкі і тикав їх, де було місце: навколо будинку, край вулиці, біля криниці. Взимку возився з гноєм, розносив його на город і на полі. Коли втомлений, розтирав снігом руки та обличчя - вони горіли як жар. Ще й не пахло нирками, готував живці, ховаючи їх у погребі. А з теплом ощипывал дички. Хто просив, нікому не відмовляв».
«Викопані і пересаджені їм деревця не сохли. ...Прищепи його приймалися, так як він не щеплял на вербі груші».
«І все село сверялось за нього. Люди пам'ятали, як він посіяв рано - і вродило, як посіяв пізніше - і теж вродило. А коли викликав хмари і накликав дощ, ніхто не коливався: він не що-небудь - мудрець, Планетник...». «Не було такої роботи, яку не подужав б або якої цурався б. На його дворі не залежувався не те що гній, а і синячка. Зі свого поля він позбирав і повиносив камінчики.. Наковував жерна, виправляв шкіри, шив кожухи. Корова не могла отелитися, звали і допомагав корові. Лікував коней, які хромали. Готував зілля від різних хвороб. А дітям робив свистки і сопілки. Одного тільки цурався - не вступав до корчми, відмовляючись від могорыча: “Мені так весело”».

Майже з першої сторінки ми знайомимося зі світом народних казок, стикаємося з персонажами містичних легенд, які переказуються із покоління в покоління, впізнаємо багато «щедрівок, які взимку виспівувалися під вікнами», насолоджуємося тим, як наші співвітчизники оспівують, на перший погляд, самі звичайні явища природи. Читаючи цей твір, можна добре відчути, що М. Стельмах, як письменник і як син українського народу, глибоко шанує його обряди, традиції і звичаї. І калина, і свята повага до хліба, і вишивані рушники – все це душа народна, все це – наше минуле і наше майбутнє. У повісті досить виразно підкреслюється повага письменника до землі, насіння, оранки, сівби, до дерев, з якими герої розмовляють начебто з живими. Навіть відображення праці нагадує якийсь народний ритуал, що був добутий віковим досвідом наших предків. Таке поважливе ставлення до народних звичаїв та традицій, до природи і праці, мало величезний вплив на формування поглядів Михайлика, на його самовиховання і становлення як майбутнього талановитого митця. "Убога хатина Михайлових батьків, прикрашена вишитими рушниками й кетягами калини, три хлібини й грудка солі на столі, свячені страви у мальованих полумисках."