Твір на тему "степан радченко-це герой мого роману? "

Доля творчоï спадщини кожного письменника складається по-рiзному. Велику роль у цьому вiдiграють суспiльно-полiтичнi умови й оточення, в якому народжується i формується талант письменника. Видатний поет XX сторiччя, талановитий, оригiнальний, та, на жаль, майже зовсiм ще не оцiнений прозаïк i публiцист, цiкавий критик та лiтературознавець, незрiвнянний перекладач з вiрменськоï, грузинськоï, татарськоï, болгарськоï та iнших мов, невтомний популяризатор кращих досягнень свiтовоï культури на Украïнi. Творча особистiсть Павла Григоровича Тичини була багатогранною i складною. Художня спадщина поета має велику цiннiсть, залишаючись в золотому фондi нашоï культури. Але не можна обминути й тих, якi писалися на вимогу часу чи пiд тиском обставин. Так, в часи громадянськоï вiйни, молодий Тичина не зразу розiбрав ся у глибокiй сутi громадсько-полiтичних подiй, тим бiльше, що днi стояли суворi, всi сили революцiï вiддавались нещаднiй боротьбi з ворогами. Написання вiрша "На Аскольдовiй могилi" було тяжкою помилкою поета, спровокованого пропагандою Центральноï Ради. Але до честi Павла Тичини треба сказати: вiн швидко розiбрався, що й до чого. Переживши тяжкi днi болiсних роздумiв i жалю, перемiшаного з жахом, поет прокляв i цей вiрш, i тих, хто його спровокував на його створення. Тичина безповоротно стає спiвцем революцiйноï боротьби. 1923 року Павло Тичина приïжджає до Харкова i за до В. Еллана-Блакитного влаштовується на роботу в редакцiю журналу "Червоний шлях". Але й там поет зазнав дуже серйозноï критики i жорстоких полiтичних звинувачень "За протягування нацiоналiстичного дурману в лiтературу". Саме тодi була написана велика поема "Чис-тила мати картоплю", в якiй з вражаючою силою розкриває ознаки кризи соцiально-полiтичних процесiв в унiтарнiй державi. Тичина довiв, що в творi домiнує сувора, гiрка, але щира, вистраждана правда. Вже пiсля виходу перших книг Тичини його творчiсть привернула увагу насамперед лiтераторiв. У перiодичнiй пресi з'явилися рецензiï рiзного змiсту i характеру. Одним iз перших вiдгукнувся В. Еллан-Блакитний. У статтi "Павло Тичина" вiн назвав його красою i гордiстю новоï украïнськоï поезiï, найталановитiшим з сучасних поетiв. Але не обiйшлося i без випадiв проти поета. У закордоннiй пресi з'явилися писання, автори яких звинуватили Тичину в тому, що вiн продався Радянськiй владi, яка, до речi, у найскрутнiшi i найголоднiшi днi життя спецiальним декретом забезпечила його харчами i взяла пiд свою охорону, як цiнного дiяча культури. В украïнськiй радянськiй пресi з'явилися теж деякi статтi типу "Дутий кумир" В. Полiщука, фейлетон "Про украïнську оперу" К. Котка, в яких проявилося нерозумiння творчостi Тичини, його перекладiв лiбрето класичних опер украïнською мовою. На тi випади вiдповiв i сам поет, i його побратим по перу й духу В. М. Сосюра: Не вам ганьбить iм'я Тичини I називать його рабом... Павла Тичину завжди турбувала проблема нацiонального вiдроджен ня украïнського народу. З цiєï причини перший образ - iдеал революцiï для поета - "Золотий гомiн": то образ народу, що зiбрався 1917 року на iсторичнiй площi Киïвськоï Софiï, щоб висловити свою вiковiчну волю i мрiю про державну сувереннiсть. Киян поздоровляє сам Андрiй Первозваний, засновник i покровитель мiста. Вiд повноти щасливих передчувань "засмiялись гори, зазеленiли", i рiка мутная сповнилася сонця i блакитi - торкнула струни. Але в процесi нацiонально-визвольноï революцiï Павло Тичина бачить не тiльки вiдраднi явища i тенденцiï: Чорний птах - у нього очi-пазурi. Зловiсним образом "Чорного птаха" вiн попереджає про важкi днi при вiдстоюваннi свободи. Так i сталося: свiдченням братовбивчоï трагедiï є тетраптих "Скорбна мати". Твiр присвячений матерi поета. Але образ покiйноï "матерi Марiï" переростає в образ Скорбноï матерi, в якому узагальнено i долю Божоï матерi, i страждання Украïни. З поеми проступає динамiчна картина трагедiï рiдноï землi, яка потрапила в криваву орбiту громадянськоï вiйни. Отже, доля Павла Тичини - то доля його нацiï. Є в нiй трагiчнi сторiнки, болiснi невдачi, але домiнує жага життя, енергiя творення, високий iдеал справедливостi, а тим самим генiй безсмертя.

Іван Франко створив чудовий образ Максима Беркута, гарячого патріота, безмежно відданого народові. З Максимом ми знайомимося вже на перших сторінках повісті. Він виявив себе як безстрашний рицар і вольовий начальник. На вихваляння Тугара Вовка, що вабив ведмедя, Максим з властивою йому прямотою сказав, що якби ведмідь тримався купи, то й ціла зграя вовків йому було б нестрашна. Як і батько, Максим бачив незламну силу в єдності людей. Максим гордий своїм простим походженням і зневажливо ставиться до бунтівного боярина. Він розумний, розсудливий, з почуттям власної гідності. Великий гнів і ненависть до зрадників виявив Максим під час збройного зіткнення з монголами. Героїчно бився Максим з ворогами і волів перемогти чи загинути в боротьбі. Та був наказ боярина живим захопити юнака в полон. Молодий Беркут називає Тугара Вовка зрадником, рабом Чингісхана. «Хоч і в путах, а я все вольний чоловік. У мене пута на руках, а в тебе на душі!» — сказав Млксим.Для нього неволя гірша від смерті. Він мучився в кайданах біля рідної догораючої хати, душився димом, «ланцюги тиснуть його, мов залізні, холодні злюки… висисають усю силу з його тіла, всі думки з його мізку». Тугар Вовк пропонує, напівживому хлопцеві перейти на службу до монголів, лише тоді йому буде хороше життя. Палкий патріот своєї землі говорить, що краще вмерти, ніж «рятувати життя зрадою. Для нього рідний край, народ дорожчі від особистого життя. Не про свою долю, а про долю свого краю і народу піклувався Максим.І повернення юнака було великою радістю для всієї громади. Його зустріли як безстрашного воїна-переможця, хороброго захисника, патріота, який понад усе вважав єдність і процвітання народу. В образі Максима Беркута І. Франко втілив свій ідеал справді вільної людини.