Варіант iiпочатковий рівень1. література, на думку і. франка, має творитися на засадах: а народності; б заборони порушувати загальнолюдські проблеми; в оспівування краси; г показу не реального життя, а бажаного. 2. в основі драми і. франка «украдене щастя» лежить: а «пісня про шандаря»; б «пісня про рушник»; в правдива історія з життя галичан; г розповідь очевидця. 3. поезія «декадент» є поетичною відповіддю і. франка: а в. щуратові; б п. кулішу; в м. павликові; г лесі українці. 4. у журналі «друг» і. франко працював разом з: а в. щуратом; б м. коцюбинським; в м. павликом; г в. стефаником. 5. боротьба освіченої людини за права знедоленого селянства, зображення соціальних та національних проблем галичини кінця xix ст. є темою: а поеми і. франка «мойсей»; б повісті і. франка «перехресні стежки»; в драми і. франка «украдене щастя»; г статті і. франка «література, її завдання і найважливіші ціхи». 6. збірку «з вершин і низин» відкриває поезія: а «гріє сонечко»; б «не забудь, не забудь»; в «журавлі»; г «гримить». середній рівень7. встановіть відповідність між назвами поезій і. франка та цитатами з них: 1 «сікстинська мадонна»; 2 «чого являєшся мені у сні? »; 3 «ой ти, дівчино, з горіха »; 4 «розвивайся ти, високий » а «хоч знаєш, знаєш, добре знаєш, як я люблю тебе без тями, як мучусь довгими » б «так, ти богиня! мати, райська роже, о глянь на мене з свої висоти! »в «тебе , любити мушу, тебе кохаючи, загублю душу».г «єднаймося, братаймося в товариство чесне, хай братерством, щирими вкраїна воскресне! »; д «неси ж мене, коню, по чистому полю. як вихор, що тутка гуляє, а чень утечу я від лютого болю, що серце моє розриває». 8. запишіть назви творів і. франка громадянської тематики.9. розкрийте основні мотиви лірики і. франка.

1 - в

2 - А

3 - А

4 - В

5 - б

6 - ваще хз, скорее всего а

Ігор Павлюк – український поет за природою мислення, фонопису, лексичного депозитарію, образного звучання, ментальної спрямованості, це достеменно національний митець за сутністю й поставою слова, за характером проблематики й лейтмотивів, за органікою ритмостилю й мелодійних малюнків, це український художник за порухами думки, ліризмом манери, епічністю погляду, культурою версифікації, духом світовідчуття. Ігор Павлюк – це митець, який, базуючись на традиції, виходячи з традиції, керуючись національними поетичними традиціями, зумів осучаснити їх постмодерними вкрапленнями, “родзинками”, образно-стильовою шліфовкою настільки, що від цього його українська інтенціональність постала ще багатограннішою, ще симфонічнішою”  – так висловився про Ігоря Павлюка Ярослав Голобородько. І ці слова вповні характеризують багатогранну творчість поета.

Умовно можна визначити три тематичні групи творчості Ігоря Павлюка, які досить часто перетинаються між собою: філософська, громадянська та інтимна лірика. Між ними немає чіткої межі, адже роздуми про батьківщину часто зачіпають одвічні філософські питання, а про свою рідну землю він часто говорить як про кохану жінку.

Якщо ж говорити про громадянську лірику І. Павлюка, то основну частину в ній займає патріотична поезія, в якій автор реально відображає події сучасності, висвітлює усі глобальні українські проблеми. Почуття І. Павлюка до своєї батьківщини непересічні, він “не торгує своєю любов’ю до материзни, не дрібнить її з мітингу на мітинг. У Павлюка не знайдемо щохвилинних, надривних присягань Україні” [3], він любить її тихо та сильно. Україна для Ігоря Павлюка – це, насамперед, батьківщина, а тільки потім держава, він розмежовує ці поняття, адже глибоко закоханий у свою країну, але глибоко розчарований у своїй державі

Объяснение:

В древней повести об основании Москвы говорится, что князь Ростово-Суздальский Юрий Владимирович, прозванный Долгоруким, он же великий князь Киевский, был сыном князя Владимира Мономаха. Родился он в конце XI века.

Согласно легенде, князь вместе с дружиной проезжал по территории, на которой расположена современная Москва. Пора было отдохнуть, поесть, попить. Князю и его людям понравились «красные села», лесистая местность, в которой много было зверья всякого и ягод, а в реке, которую называли Москвой, полно было рыбы. Не хотелось уезжать из этих мест. Но у этих богатых земель имелся, как сказали князю, полноправный хозяин, некий боярин Степан Иванович Кучка, и были у него свои стражники. И место называлось Кучково.

Решил посмотреть князь Юрий все селения и насчитал их шесть: Воробьево, Симоново, Высоцкое, Ку-лишки, Кудрино, Сущево. Везде выходили крестьяне, кланялись ему в ноги и говорили, что их хозяин Степан Кучка, человек шибко богатый, а потому гордый и неприступный. Он владыка на Москве-реке.

Не понравились князю Игорю такие восхваления. А еще больше не понравилось, что боярин этот, Степан Кучка, не вышел поприветствовать его, князя полноправного. Ему указали на дом боярина, стоявший на холме недалеко от Москвы-реки. Дружинники князя постучались в ворота.

Нелюбезно принял Степан Кучка гостей не но усадил их за стол, велел накормить, напоить. Увидел князь дочь Степана Кучки, Улиту, красавицу несравненную, понравилась она ему очень. Хотел князь купить понравившиеся ему земли у боярина, но Степан Кучка вел речи гордые, не хотел уступать князю ни пяди земли, считая его себе ровней.

Обиделся князь, уехал в Суздаль и решил наказать боярина. Отправился он снова с дружиной в полюбившиеся ему места на берегу Москвы-реки, охотился, рыбачил, а под вечер постучался в терем боярина Кучки. А тот не открыл, не хотел пускать к себе гостя. Тут возмутились дружинники князя. По его приказу взломали ворота дубовые, ворвались во двор, раскидали стражников, схватили гордого боярина и всю его семью, включая красавицу дочь Улиту, привели к князю. Он и рассудил — гордого и неуступчивого боярина казнить, всю его родню разогнать, а дочь Улиту отдать за сына князя, Андрея. Таким образом, князь стал владельцем всех земель вдоль берега Москвы-реки.

Затем взошел Юрий Долгорукий на один из холмов, который называли Боровицким, осмотрел красивые места, все лежащие в округе шесть сел и повелел возвести на холме детинец, крепость, а вокруг нее построить город, который назвал Москвой по имени реки.

От боярина Кучки  долгое время оставалось одно  название «Кучково поле», в районе нынешних Чистых прудов и Сретенского бульвара.