Кого вважають майстром «тихої лірики»? а лесю українку б в. голобородька в в. підпалого г в. сосюру

В В. Підпалого

Объяснение:

- Привіт, Анна! Який же я радий тебе бачити!

- Привіт, Катерина! Нарешті зустрілися! Як ся маєш? Як справи? Ви вже перебралися до нової квартири?

- Все добре! Так, перебралися. Лише вчора! Стільки клопоту з тим переїздом, увесь час була зайнята. Спочатку речі складала, потім з батьками викидали все непотрібне, потім викликали вантажівку, щоб поперевозити все. А потім у новій хаті розпаковували та розставляли речі по місцях наново.

- О, це нелегка справа. Ти не виходила на вулицю майже тиждень!

- Ось так вийшло. Скучила за тобою!

- Я теж. Ходила на прогулянки з приятелями, та без тебе все не так цікаво.

- Дякую, подруга! Ну, тепер будемо бачитися часто, як завжди. До того ж тепер ми майже сусіди, тож зможемо залишатися один в одного до пізнього вечора.

- Це просто супер! Ну, а як тобі нова оселя?

- Мені подобається! Вона значно просторіша, ніж попередня, в мене велика власна кімната, де можна дивитися фільми, слухати музику, і ніхто не заважатиме. До того ж, мені страшенно подобається вид з дев’ятого поверху – вся околиця як на долоні!

- О, як цікаво! Рада за тебе!

- Знаєш що? Приходь сьогодні ввечері в гості, я тобі все покажу та розкажу.

- Добре! В мене теж накопичилося безліч новин для тебе!

«Вермахт!.. Двадцять залізних!..» 
— Рень і Завгородній! Вийдіть з класу! Скоро ви корову на урок приведете! Зрив-щики дисципліни! Порушуєте мені навчальний процес! Я на вас директору скаржитись буду! — Галина Сидорівна вся аж кипіла (здавалося, що в неї навіть пара йде з рота). 
Ми покірно потеліжилися за двері. 
У коридорі Ява розстебнув сорочку, нахилився, і Собакевич вискочив з його пазухи на підлогу й заметляв хвостом, ніби нічого не сталося. 
— Теж іще! —докірливо сказав йому Ява. — Не міг Не тебе ж питали, а Павлушу, чого вискочив, як Пилип з конопель? 
Собакевич винувато схилив голову набік. Мабуть, він зрозумів, що підвів нас. 
Друзі прив'язали до шиї Собакевича дзвінок і відпустили гуляти. Притулившись до стіни сараю, хлопці почули таку розмову: 
Бурмило: Воно-то, конешно, так... Але... 
Книш: Зате подаруночок матимеш від німців хіба ж такий! На десять років буде... 
Бурмило: Ги-ги! 
Книш: ...Вермахт щедрий... 
Бурмило: А що ж, конешно... 
Книш: Має бути двадцять залізних... Точно... Аякість... Бронебійна... Р-раз — і нету! Будьмо! 
Чути дзенькіт склянок, — мабуть, Книш і Бурмило випивають. 
Книш: Купимо в Києві, що треба, і за діло! 
Бурмило: Сам не можеш? 
Книш: Якби я мав час і якби плавав так, як ти, я б взагалі без тебе обійшовся. 
Бурмило щось прохарамаркав, ми не розібрали ані слова. 
Книш (роздратовано): А... хрест-навхрест! Треба хапати момент, а ти!.. Це ж так удачно; що мене посилають з цією екскурсією шкільною... 
Бурмило: Ну, гаразд! Завербував. 
Книш: Тільки ж — нікому-нікому! Жодній живій душі. Бо —як довідаються... 
Бурмило: Щоб я бога не бачив! Що я — маленький! Це ж таке діло... 
Книш: Ну, до завтра! 
І все. Запанувала тиша. Певно, Книш і Бурмило вийшли з сарая. 
Проте хлопці нічого не встигли вирішити, бо Собакевич, гасаючи по шкільному подвірю, зірвав навчальний процес: всі подумали, що звук від його дзвінка — то шкільний дзвоник, і помчали з уроків. Галина Сидорівна розлютилася й відмовилась брати хлопців на екскурсію до Києва. 

Короче говоря, Галина Сидоровна отказалась брать их на экскурсию в Киев.