Характеристика образов повести и. франко "захар беркут"

Это произведение имеет четырех главных героев: Захар Беркут — глава общины на Тухольщине, Максим Беркут — его сын, Тугар Вовка — боярин, Мирослава — его дочурка. Все эти люди в повести вынуждены делать свой собственный выбор. Детально остановимся на каждом и попробуем выяснить, что принуждает людей поступать так, а не иначе.

Захар Беркут — пожилой человек, формальный лидер общины не только в своем селе, а и пользуется авторитетом на всей Тухольщине. Он является самым старым членом общины, воспитанный как независимое от князя и его окружения лицо. Все его дела - лишь в пользу общины. Уже с детства усвоил идею честности и справедливости. Избрал полнейшее служение людям своего села и уже не сделать другого выбора. А такая возможность была: дважды монголо-татары предлагали ему обменять жизнь своего сына на поселка. Но Захар принимал решение с позиции не собственной пользы, а из позиции верности обязанностям. Если он пообещал в обороне Тухольщини, то он будет держать свое слово, несмотря на зависимость жизни сына от отцовского решения. Т. е. жизненный выбор этого человека целиком зависит от традиций и правил поведения того общества, где его воспитали. Максим Беркут очень похож на своего отца. Он унаследовал все его черты: смелый, честный, справедливый, независимый. Определенной мерой также образцовый человек среди общины. И в его жизни также был момент выбора. Максим оказался в плену монголо-татар, и те предложили ему стать на предательский путь: быть проводником в своей местности, а за это в награду получить свою жизнь. Тем не менее пленный отказался, так как понимал, что через этот поступок пострадает много другого люда. Он считал, что его жизнь не достойна жизни других людей, которых он обещал защищать. Объясняя жизненный выбор данного героя, отметим, что он, как и его отец, был воспитан в свободном независимом духе. Т. е. главную роль в жизненном выборе человека играет воспитание.

Тугар Вовка — боярин князя Данила. Принимал участие в битве на реке Калка, которая закончилась полнейшей победой монголов. Но боярин каким-то образом избежал смерти, и по тому пошли слухи, что он продался монгольскому хану. Предположения оправдались. Хотя боярина можно понять: перед лицом смерти он вынужден был перейти на сторону монголов. Но когда потом он получил полнейшую волю, то все равно совершал свои черные дела. Попробуем найти объяснение такому выбору. Тугар Вовка видел реальные силы захватчиков и чудесно понимал, что большинство князей не готовы отбивать нападение. Княжеская верхушка была занята междоусобными войнами и зачастую использовали монголов в борьбе со своим соперником. Теперь мы можем понять выбор боярина, ведь измена отчизне была не новым делом, и Тугар Вовка знал много примеров подобных преступлений.

Мирослава — дочь боярина. Тем не менее она сделала свой выбор, несмотря на пример и отца. Она перестала уважать его за измену отчизне. Мирослава смело стала на защиту Тухольщины, показав себя сообразительным тактиком. Но чем обусловливался ее жизненный выбор? Любовью. Между ней и Максимом вспыхнуло то большое и пылкое чувство, о котором написано много песен и поэзий. Что за выбор сделала бы дочь боярина, если бы не высокое чувство к обычному человеку - Максима Беркуту? В этой ситуации на жизне выбор повлияла любовь...

Вроде...

Объяснение:

1. Майбутній силач прийшов на світ 1899 року в родині Федора Фірцака в селі Білки на Іршавщині. У батьків було десятеро дітей. Його дід Іван Вільхович у лісі вбив ведмедя поліном, за що в селі його прозвали Силою.

2. Підлітком Іван пошкодував корову і, впрягшись до плуга, сам зорав поле. Коли телиця пошкодила ногу, хлопець приніс її додому на плечах.

3. Через бійку з односельцем Клином, під час якої Іван Фірцак виламав дубовий хрест, яким лупцював нападника, його посадили до в’язниці, звідки він утік, вирвавши ґрати. Тоді його хотіли покарати нагаями в сільському уряді, але Іван не дався.

4. Чеський чиновник Вацлав Прохазка (Закарпаття тоді входило до складу Чехословаччини), що служив нотарем у Білках, побачивши неабияку силу хлопця, спрямував його з листом-проханням до свого брата, власника заводу в Празі, який потребував дужих робітників. Так Іван у сіряку та крисані з веретяною торбиною поїхав до столиці, хоча перед тим думав помандрувати на заробітки в Бельгію, де трудився його дядько.

5. Однак у Прохазки він не затримався, хоч і зарекомендував себе як робітник добре: крутив корбу, яка підіймала вантажі. Коли йому, звільнивши кількох працівників, запропонували робити це самому (таке було Іванові під силу), він посварився з власником і звільнився.

6. Після заводу Прохазки пішов працювати вантажником на залізничний вокзал, де була чітка оплата за кожен перенесений кілограм ваги. Норму від-робляв за півдня.

7. Першим спортивним поєдинком для закарпатця став бій із мандрівним силачем Вілетом, що заробляв собі на прожиток виступами на вуличних аренах. Бій для Вілета скінчився трагічно, його забрали на носилках. Однак тоді Івана помітив тренер Ондржей Нейман. Фірцак називав його «паном професором». Юнак тренувався із 25-кілограмовою гирею. Не тільки носив її вдома у дворі, а і їздив із нею трамваєм.

8. На чемпіонаті з важкої атлетики Чехословаччини підняв вагу 150 кг і здобув золоту медаль. Став першим вантажником в історії чехословацького спорту, що виграв першість республіки. Тоді йому виповнилося 23 роки.

9. Головним суперником Івана був чемпіон країни Колар Грдлічка, з яким вони згодом побилися в ресторані «Слован», за що Фірцак заплатив штраф, бо чех служив у поліції. Після виграшу першості Іванові також запропонували стати правоохоронцем, але він відмовився.

10. Дорогою на Карлові Вари автомобіль, яким керував тренер, зазнав аварії. Ондржей Нейман загинув, а Іван шість тижнів провів у лікарні. Поліція заарештувала його, звинувативши в убивстві. Однак двоюрідний брат Неймана адвокат Гайхел знайшов запис у щоденнику покійного, в якому той відгукувався про Івана якнайкраще. Він узяв спортсмена під гарантію, сплативши велику грошову заставу.

11. Мачок Маклер, головний постановник, що 30 років пропрацював у «Герцферт-цирку», запропонував Іванові стати зіркою арени. Тут українець виконав відомі номери: «Груди замість ковадла» – брилу трощили молотом на його грудях; «Зуби мамонта» – Фірцак прибивав долонею дубову дошку до столу, використовуючи 20-сантиметрові цвяхи; після того, як кілька осіб не могли її відірвати, він прикладав хусточку до голівок цвяхів і витягав їх зубами; «Залізне серце» – триметрову рейку клав собі на плече, четверо асистентів звішувалися на неї, пробуючи її зігнути. Коли їм цього не вдавалося, він руками вигинав із неї серце. У Відні цупив зубами платформу з меблями, а в Женеві загальмував руками дві машини. Перед президентом Чехословаччини Фірцак показав номер «Шия під штрекою» – десятеро чоловіків згинали на карку Івана залізничну рейку, коли той лежав на столі.

Читайте також: ТойХтоСтавСилою

12. У США Сила виконав рекламний трюк: ліг на землю й легкове авто переїхало йому через горло. Фотокартка цього номера обійшла чимало американських газет. Згодом він увів його до своєї програми під назвою «Людина під колесами машини».

13. Після місячних гастролей «Герцферт-цирку» в Лондоні королева Британії, яка відпочивала зі своїм почтом у Блекпулі, за гостей показати програму у п’ятитисячному залі цирку Тауер. Тут Іван тягнув ланцюгом вантажну машину, наповнену людьми.

14. Після виступу відбувся імпровізаційний боксерський поєдинок із Джоном Джексоном, що закінчився для останнього серйозною травмою. На гастролях у Парижі на Івана Фірцака напали прихильники англійського спортсмена, який викинувся з 10-поверхового будинку, бо не міг більше виходити на арену з пошкодженою грудною кліткою. Українця підступно за на вечерю й побили камінням на вулиці, де він непритомний пролежав цілу ніч. У черепі виявили тріщину. Лікар-віртуоз замість шматка пошкодженої черепної кістки вставив платинову пластину. Два місяці атлет ходив із забинтованою головою, а надалі виступав у перуці.

15. В Іспанії брав участь у кориді, під час якої вбив бика, вирвавши йому роги.

Объяснение:

«Худо́жник» — повість Тараса Шевченка російською мовою, написана 25 січня — 4 жовтня 1856 р. у Новопетровському укріпленні. У повісті «Художник» Шевченко продовжує розробляти тему долі талановитого кріпака, започатковану ним у повістях «Варнак» та «Музыкант».

За жанровими особливостями, принципами зображення, характером типізації повість має складну структуру. Мемуарні елементи органічно співіснують у ній з елементами епістолярного жанру та нарису.

Перша частина — виразно автобіографічна й мемуарна; розповідь ведеться від особи художника, в образі якого можна впізнати риси й учинки реального Івана Максимовича Сошенка. Образ героя — спершу обдарованого кріпака-малярчука, згодом — молодого художника, захопленого мистецтвом і життям мистецької богеми, — суто автобіографічний (з деякими елементами художнього домислу) у першій частині.

У другій — риси автобіографізму властиві психологічній «біографії» героя, тоді як історія фатального одруження й трагічна розв'язка домислені на основі реальних фактів з життя декого з колег-художників; відбилася тут і романтична ідея всеохопного служіння божественному мистецтву. Спогади Шевченка подаються у формі листів героя про навчання в Академії мистецтв, про мистецьке життя у тогочасному Петербурзі.