Портрет пилипа швайки(як виглядав) 50 і!

Відповідь:

Хлопці закам’яніли. Вони знали і про нечисту силу, і про вовкулаків, але ніколи ще не чули, щоб верба заговорила людським голосом.

Та верба на цьому не зупинилася. Вона заходилася чхати. І дочхалася до того, що з неї відвалився шмат кори і перед хлоп’ячими очима з’явилося чимале дупло. А в тому дуплі виднілася голова. У голови було смагляве обличчя і чорні вуса, геть покриті порохнявою.

- Апчхи! - сказала голова. - Ну, чого б я ото товкся, як Марко в пеклі?

Голова в дуплі була не сама. Там ще були і тіло, і руки з ногами. І коли все це вибралося з дупла, перед ошелешеними хлопцями постав широкоплечий юнак.

Це був той, за ким гналися татари.

***

Хлопці йшли позаду незнайомця і дивувалися. Якась незвичайна людина трапилася на їхньому шляху. Стверджує, що про все знає… Але як це їй вдається? І ходить якось не так, як всі люди. Не ходить, а крадеться. Безшумно, безшелесно. І наче нікуди не дивиться, а все бачить.

***

Високий жилавий чоловік, ще майже парубок…

***

Пояснення:

1 В

2 Б

3Г

4 Б

5 А

6 г

7 б

8М. Хвильовий публікує окремими книжками памфлети "Україна чи Малоросія?", "Камо грядеши?", "Думки проти течії", "Апологети писаризму", "До потреби культурної революції". У них Хвильовий ставить багато проблемних питань, крізь які червоною ниткою проходять три головні тези:

а)кінець малоросійському епігонству й провінційності, українське мистецтво прилучається до світового, і, в першу чергу, до західноєвропейського мистецтва;

б)кінець російської гегемонії в Україні; Росія мусить відійти в свої етнографічні межі; Росія самостійна? — Самостійна. Тож і Україна самостійна;

в)українське мистецтво має власну велику місію, воно започатковує нове велике культурне коло, що йому Хвильовий дав умовну назву "азіатський ренесанс".

Памфлети Хвильового Висловили загальний настрій нації. Так розпочалася літературна дискусія 1925—1928 pp., яка пізніше переросла в політичну.

9У 1923 р. вийшла його прозова збірка "Сині етюди". Найавторитетніші критики того часу зустріли її захоплено, вважаючи, що вона — значне й цілком новаторське явище в українській літературі. Дорошкевич писав, що збірка "Сині етюди" придбала авторові славу першорядного письменника. Професор В. Петров вважав, що "Сині етюди" — це фактично початок нової української прози

10 Книгу новел Хвильового "Осінь" (Харків, "Червоний шлях", 1924 p.). Вона закріпила "школу Хвильового" і стиль, названий письменником "романтикою вітаїзму". Книга зміцнила авторитет письменника і разом із "Синіми етюдами" в російських перекладах розійшлась по Україні й за кордоном.

ответ: У батьків Павлуся всього обуло доволі, свого сина вони шанували й пестили, виконували все, що той забажає, не давали й порошинці впасти. Ось Павлусь уже парубок: гладкий, опецькуватий, з білими й ніжними руками, які ніколи не знали роботи. Якось уночі Павлусь захотів меду. Мати побігла по селу шукати, ледве випросила. Прибігла, а синок уже й спить. Через той мед занедужала мати, й не стало її, а невдовзі помер і батько. А Павлусеві все одно добре: за ним стали доглядати наймит і наймичка. Щастя, як горох, так і сипалося на парубка. У господарстві лад, прибуток, відкрили навіть шинок із лавкою. Павлусь тільки їсть та спить, ліньки й повернутися, не те що на вечорниці йти. Якось на Зелені свята зібралися парубки йти шукати скарб. Вирішили запросити Павла, щоб він пішов із ними на щастя. Той не "хотів і сказав, що як Бог дасть, то й у вікно вкине. Ходили хлопці до вечора, нічого не знайшли. Аж бачать — лежить здохлий хорт. Вирішили жартома вкинути його Павлові у вікно. Так і зробили. Кинули собаку, а з нього як просипляться дукати! Парубки хотіли забрати, а наймит не дав. І Павлусь сказав, що це йому Бог у вікно вкинув, як він і казав. І після цього щастя не залишало Павлуся: знайшлася хороша дівчина, одружилися вони, народилися у них гарні діточки.

Дивним видається уявлення про щастя селян з казки Олекси Стороженка з глибокою назвою "Скарб": односельці вважали Павлуся щасливим і заздрили йому. А чи багато хто із них хотів би бути на його місці? Не впевнений. Чи можна вважати щасливим того, чиє життя залежить від випадку, а сама людина при цьому нічим не цікавиться, не докладає фізичних та душевних зусиль для свого щастя, пливе течією, як осінній листок? В уяві постає такий собі дурник із народної казки, що лежить на печі й наказує щуці виконувати свої безглузді забаганки. Жага до легкого щастя вбиває в нас бажання самовдосконалюватися, розвиватися, робить тупими споживачами. Що ж таке щастя, кого можна вважати щасливим? По-моєму, той тільки й щасливий, хто іншим не заздрить, хто робить добрі справи та наполегливо працює над здійсненням своїх мрій.

Объяснение:

если хочешь скороти