Троянці та еней відправляються в подорож. озвучте для них правила з техніки безпеки життєдіяльності на час мандрівки у тих місцях, де вони зупинялися. текc: енеїда

Твір- опис дії «Як моя мама готує»

Моя мама добре вміє готувати. Вона куховарить дуже швидко та охайно. Ось як моя мама готує суп. Спочатку вона ставить на плитку каструлю з водою та кладе туди м'ясо з холодильника. Наприклад, курячі ніжки.

Поки вариться бульйон, мама дуже швидко чистить картоплю, моркву та цибулю. Картоплю вона ріже на невеликі шматочки, «соломкою». Моркву мама ріже маленькими кубиками, а цибулю ще дрібніше.

У готовий киплячий бульйон мама опускає варитися картоплю. На сковорідку вона наливає соняшникову олію та розігріває сковорідку на конфорці. Туди вона висипає подрібнені моркву та цибулю. Мама обсмажує їх в олії. Ці овочі служать так званою «засмажкою», тобто заправкою для супу. Після того, як вони обсмажаться як слід, мама додає їх до супу. І тільки потім додає туди вермішель, тому що вона вариться швидше за все.

Потім мама дрібно ріже на дерев'яній кухонній дощечці зелень петрушки та кропу. Коли овочі майже готові, мама солить їх та додає трохи спецій. Вона купляє в магазині такі суміші спецій, спеціально для перших страв. І в останню чергу мама засипає до супу зелень.

Через три хвилини після цього мама знімає каструлю з вогню. Суп готовий, можна їсти! Мамин суп завжди дуже-дуже смачний!

“ВІТЕР З ГАЄМ РОЗМОВЛЯЄ” — описово-медитативна елегія Шевченка (1841, Петербург, автограф на окремому аркуші — ІЛ. — Ф.1. — № 5). На початку 1842 поет надіслав вірш О.Корсунові для опублікування його в другій книжці альманаха “Сніп”, але альманах не вийшов. Вперше твір надруковано під назвою “Човен” за копією з архіву А.Костомарової в журн. “Вестник Европы” (1909. — № 5. — С.195–196). Вірш є модифікацією поширеного у світовій преромантичній та романтичній поезії алегоричного мотиву — життєвий човен у розбурханому морі. 

Вірш є структурою розгорнутого порівняння, що тематично й формально походить від психологічного паралелізму, завдяки цьому текст поділяється на дві відносно врівноважені частини: перша частина (рядки 1–12) — символічна картина зі світу природи, умовний, неосновний образний план, друга частина (рядки 13–22) — картина зі сфери людських взаємин, реальний, основний план. Кожна з частин грунтується на аналогічній сюжетній ситуації, яка спирається на паралельні образи-мотиви — човен і сирота, море і чужина, хвилі і люди і має подібну композиційну організацію (що включає експозицію і три сюжетні епізоди); варіативний розвиток теми поєднується з послідовністю подієвого ряду. Проте принцип композиційної симетрії між частинами вірша вповні не дотриманий, завдяки чому відбувається розвиток сюжету. Так, визначальну роль у сюжетному русі в “природній” картині відіграє повтор збагачуваного новими асоціаціями мотиву “Пливе човен… Один”, одразу ж заявленого як символічний образ самотньої людської долі: “Пливе човен по Дунаю // Один за водою” (“піти за водою” означає небуття, смерть); у другій строфі драматичну експресію повтору посилює авторський коментар, що вклинюється в опис: “Пливе човен води повен // Ніхто не спиняє, // Кому спинить — рибалоньки // На світі немає”. Хронологічний момент підключається до сюжетного розгортання лише в останній строфі першої частини, яка своєю динамікою протистоїть двом початковим статичним строфам: “Поплив човен в синє море, // А воно заграло, // Погралися гори-хвилі — // І скіпок не стало.” У другій частині вірша хронологічна поступовість бере помітнішу участь у розвитку теми: поет уводить до тексту три форми майбутнього часу — ближнє, середнє, віддалене майбутнє (“Пограються…”, “Потім собі подивляться…”, “Потім спитай…”), і цей традиційний часовий ряд конкретизує і драматизує “людську” лінію сюжетної ситуації, трагічний фінал якої опосередковано заявлений символічним планом і підтверджений формулою порівняння, що розпочинає основний план (ще один елемент асиметрії у будові твору): “Недовгий шлях — як човнові // До синього моря — // Сиротині на чужину, // А там і до горя.// Пограються добрі люди, // Як холодні хвилі, // Потім собі подивляться, // Як сирота плаче, // Потім спитай, де сирота, — // Не чув і не бачив”.

Частини, з яких складається вірш, однонастроєві й витримані в елегійній тональності, однотипні за метрикою і римуванням, мають певну спільність синтаксичної будови, що спирається на однорідність — речень та головних членів речення (у першій частині вони об'єднані підметом “човен”, у другій — підметом “добрі люди”), на паралелізми та повтори, зокрема анафоричний ряд присудків (пливе, пливе, виплив), приєднувальних конструкцій (“Потім собі подивляться”, “Потім спитай”) та ін. Серед не відзначених особливостей у побудові кожної з частин порівняння особливо важливою є підміна головного об'єкта зіставлення в основному, психологічному, ряді після першої його строфи: на місце паралельних образів-мотивів “човен — сирота”, які відступають на другий план, висуваються інші — “хвилі — добрі люди” (слово “добрі” Шевченко вживає іронічно), тим самим тематичне розгортання зміщується у соціально-етичну площину. Опис, що домінує в першій частині вірша, у другій його частині переходить у медитацію, яка набуває філософського звучання.