Ячекав тебе з хмари рожево-ніжної, із ранкових туманів, з небесних октав, коли думи збігалися з мли бездоріжньої і незвіданий смуток за душу смоктав. ідейно-художній аналіз

Объяснение:Порівняння третьої редакції «Довбуша» з попередніми свідчить, думається, про своєрідну гіпертрофію тієї романтичної поетики, зразком якої для Федьковича були твори, головним чином, західноєвропейських авторів. Не останню роль відіграло і захоплення письменника казково-фантастичною стихією народних переказів, легенд і повір’їв. Уже сама зав’язка твору відповідає типовій романтичній поетиці: герой рятує з пожежі красуню й одразу ж закохується в неї. Цим романтичним героєм е Олекса Довбуш, а героїнею — молода вродлива дружина старого воєводи (подібну ситуацію бачимо в таких романтичних творах західноєвропейських авторів, як, наприклад, «Ваніна Ваніні» Стендаля чи «Маркіза О...» Г. Клейста).

Вдячний воєвода пропонує в нагороду Довбушеві село, однак останній відмовляється, вимагаючи натомість волі для народу. І воєвода змушений, врешті, це пообіцяти. Тут і повинен, згідно з легендами про Довбуша, зав’язатися основний конфлікт твору. Адже обидва герої — Довбуш і воєвода — як представники ворогуючих сторін, висловлюють протилежні погляди на волю для народу. Федькович, проте, не розвинув цієї лінії в основну, а перевів конфлікт твору у план змагання Довбуша із фатумом.

Після цього починається сама дія, чи, власне, інтрига. На сцені з’являється секретар, який теж накидає оком на дружину воєводи. Ввівши образ інтригана, Федькович посилює драматичну напругу, Таким принципом розвитку драматичної дії керувалися, зокрема, Шекспір, Мольєр, Бомарше та, зрештою, і Гюго, у творах яких незмінно присутній такий інтриган, тобто той, хто використовує помисли і вчинки інших дійових осіб (як правило, цілком щирі) для своїх підступних і корисливих цілей.

У 1841-1849 роках навчався в бурсі (духовному училищі) в Шаргороді.

У 1849-1855 роках продовжив навчання в Подільській духовній семінарії в Кам'янці-Подільському. Після закінчення семінарії як «перший учень» був направлений на навчання в Санкт-Петербурзьку духовну академію, однак від навчання в духовній академії відмовився і вступив в Санкт-Петербурзьку медико-хірургічну академію, перейшовши з духовного стану в міщанське. У 1855-1861 роках навчався в Санкт-Петербурзі в медико-хірургічної академії.

Після закінчення медико-хірургічної академії Степан Руданський за станом здоров'я не зміг служити у військовому відомстві (у нього був туберкульоз).  

Жив в сім'ї вдови Авдотьи Широкова, маючи там пансіон. Придбав разом з братом невелику земельну ділянку під будівництво будинку. У 1869 році поступився частину своєї землі місту для пристрою резервуарів для фонтанів (каптажу для бюветів) системи водопостачання на умовах навчання в міських училищах трьох малолітніх дітей вдови Авдотьи Широкова за рахунок повітового Земства.

У 1869 році його обрали почесним мировим суддею Сімферопольсько-ялтинського світового округу.

Писати вірші Руданський почав ще під час навчання в семінарії. Його поетична творчість не було тривалим, велика частина віршів написана між 1851 і 1861 роками. У наступні роки Руданський займався в основному поетичними перекладами.

Степан Руданський - автор понад трьох десятків ліричних віршів, кількох балад, циклу історичних поем ( «Олег - князь Київський», «Павло Полуботок», «Павло Апостол», «Мазепа - гетьман український», «Іван Скоропада»), великих епічних творів «Байки світові», «Цар Соловей», віршованої п'єси «Чумак», численних іскрометних віршованих гуморесок, приповідок, літературно оброблених текстів українських народних пісень.