Твір на тему"бачити зорі в калюжі".за мотивами авто-біографії гуси-лебеді летять.

Якщо ти чиниш зло в ім'я добра - це добре. Але платити за це зло будеш тільки ти. Це як врятувати Всесвіт, але після цього тебе катуватимуть. В ім'я добра немає зла, є тільки дії непідвладні долі. Якщо вбив людину аби врятувати десять безневинних, то це буде правильно, але переживати провину будеш ти. Так, воно таки виправдене, але тоді, коли зло не перевищує добро у тому рішенні яке ти приймаєш.

Чинити зло в ім'я добра - це готовність до втрати власної людяності і доброти. Люди переживають по різному власні поразки. Ті, що не відчувають відповідальності можуть бути людьми? А якщо зло приносить добро, то чи є воно злом? Чи стає добрим початком? Ми виправдаємо зло, але від цього виправдання самі потерпатимемо.

У книзі Юрія Винничука “Місце для дракона” все перевертається з ніг на голову: дракон зовсім не лютий і кровожерливий хижак, що поїдає пишних молодиць, а добрий травоїд­ний мрійник та романтик. Тішиться метеликам, пише вірші та читає Біблію. Біля його печери замість людських останків милують око доглянуті клумбочки мальв, а своє полум’яне дихання він спрямовує тільки вгору – щоб не нищити природу. А найцікавіше, що дракон, він же Грицько, пише вірші. Лише одна річ залишається незмінною: у світі й досі діють “драконячі закони”. Традиції, мислить володар, у князівстві якого миролюбно живе дракон Грицько, зобов’язують будь-що вбити дракона. Тож князівські посланці скликають лицарів із усіх усюд, проте, зібравшись докупи, відважні лицарі… роз’їхались, адже “лютий хижак” й гадки не мав з кимось боротися, щоб бува не завдати нікому шкоди. Ось така каламбурна зав’язка Винничукової повісті-казки. Далі, як за сценарієм, розпочинається підступна гра на людських, тобто на драконячих, емоціях: князь усе частіше навідується до свого буцімто друга дракона й розпо­відає про свої клопоти через нього. М’якосердий Грицько, він же “кровожерливий” дракон, погоджується битися з лицарями, щоб догодити князеві. “Життя володаря не варте й одного рядка поета”, – розпачливо промовляє Грицькові його наставник і вчитель, самотній старий пустельник. – “Навіщо виховував у ньому розуміння краси й добра? Навіщо зробив з нього поета? Поети так тяжко помирають, і нема їм на цьому світі місця, бо вони нетутешні”. Продовжуючи демонструвати весь парадокс того, що відбувається, автор укладає в уста дракона не менш парадоксальну прощальну молитву до Господа.