Золотих не хочу лаврів- з ними щастя не здобуду. як я ними увінчаюсь , то поетом вже не буду" як ви розумієте ці слова? невже матеріальна блага не мають ніякого значення в житті людини? висловте свої міркування.

ответ: У цих рядках говориться про те що поет творить для народу(людей),і йому не потрібні статки чи гроші,йому потрібно визнання поета як та любов народу,адже в своїх творіннях поет висловлює думки і переживання народу(людей)

Объяснение:

Мотря Кочубеївна :Змальовуючи героїню, автор вийшов поза межі любовної історії. У її образі він виділив самостійність, рішучість, патріотизм. Козак Іван Чуйкевич, закоханий у Мотрю, дав їй промовисту характеристику: «У неї жіноча врода, але мужеська вдача». Мотря по-справжньому закохалась у гетьмана, коли він гостював у Ковалівці, маєтку Кочубеїв. Особливо полонила її серце пісня у виконанні Мазепи («Мотря не зводила з нього очей, як зачарована»). Вона відчула душевну й духовну спорідненість із гетьманом, була захоплена його внутрішньою силою. У дівчини загострилися стосунки з батьками, особливо з владною матір'ю. Кочубей не був категорично проти шлюбу дочки з гетьманом, однак мусив рахуватися з волею дружини: «Василь Леонтійович, людина м'ягка й добросердна, хитався поміж гетьманом і своєю жінкою, схиляючись то на його бік, то на її, залежно від того, під чиїм впливом оставався». Відхиливши сватання Мазепи, батьки відправили дочку до монастиря, однак вона втекла до свого коханого. Дівчина добре усвідомлювала, що не зможе й надалі йти проти волі батьків. До того ж її матір скористалась із втечі доньки й обвинуватила гетьмана у викраденні. Аби не давати підстав для наклепів та інтриг проти Мазепи, Мотря зрештою повернулася під батьківську опіку. Автор розкрив внутрішню драму героїні, яка опинилась у не й ситуації, коли мусила обирати між своїм обов'язком перед батьками й коханням.
Іван Мазепа:Автор вкладає в уста персонажа роздуми про історичну долю народу: «В тім-то й біда, що Господь посадив нас не між горами та між морями, а на велетенському суходолі, на безбережних степах. Куди не скоч, скрізь двері. Нам треба заволодіти степом». Степ тут ще й метафора: «Степом назверх і всередині, бо наша душа теж степ. Степ — ворог держави». Маючи далекосяжні плани, Мазепа готується розірвати союз із Московським царством. До цього його підштовхує ще й органічне неприйняття російської політичної культури: «Гетьман не любив Петра. Це був варвар, а Мазепа ненавидів варварства». Саме кривди, що їх терпіло українське населення від навали росіян, підштовхували гетьмана до союзу зі шведським королем Карлом ХІІ, супротивником російського монарха. Письменник виділив в образі Івана Мазепи чимало інших рис — показав його в стосунках із матір'ю, із друзями й однодумцями. І звичайно, особистість гетьмана розкривається у його ставленні до Мотрі Кочубеївни. У ній він цінує не лише красу, а й душевне багатство та розум. Закоханий гетьман постає людиною чуйною й уважною, щирою у своїх почуттях.

При вивченні української літератури Х IX ст. обов'язково слід звертатися до першого українського історичного роману П. Куліша "Чорна рада". Це глибокий багатопроблемний твір. Серед поставлених питань чільне місце займає проблема героїзму, душевної чистоти і духовної ницості у важкі для країни часи.

Одна з драматичних сторінок України, художньо розкрита П. Кулішем, — це надзвичайно гостра явна і таємна боротьба за владу, боротьба за гетьманування після смерті Б. Хмельницького. Різні соціальн висунули своїх лідерів: Павла Тетерю, Якима Сомка та Івана Брюховсцького. Переможцем вийшов Брюховецький, який невдовзі стратив своїх політичних суперників.

Це зараз ми знаємо, чим закінчилися події 1663 року. А поки що в романі все ще попереду, і кожен з персонажів діє за підказкою свого серця.

Паволоцький полковник Шрам — одна з центральних постатей роману — людина досвічена, мудра. Він добре розуміє, чого прагнуть претенденти на гетьманську булаву, правильно оцінює їхні політичні та військові сили. Заради незалежності України Шрам готовий віддати сили й літа, що йому судилося ще прожити. Він їде до Якима Сомка, щоб словом і ділом до йому в цій справі — "привернути всю Україну до однієї булави".

Шрам — ідеально-романтичний образ, який усіма силами прагне добра та спокою Україні. Навіть стосовно єдиного сина Петра, якому Божий Чоловік пророкував, що той помре своєю смертю, відповідає: "Нехай лучче поляже од шаблі і од кулі, аби за добре діло, за цілість України, що ось розідрали надвоє".

 загинув Шрам теж за Україну, коли, рятуючи Паволоч, сам здався Тетері й "прийняв усю вину на одного себе".

Майже однодумцем полковника є Яким Сомко, один з кандидатів на булаву. На відміну від інших претендентів, це безкомпромісна щодо свободи свого народу людина. Утворі він разом зі Шрамом мріє з'єднати обидві частини України під однією булавою: "... що Україна розідрана надвоє, про те усім байдуже!" — каже Сомко при першій зустрічі зі Шрамом.

Сомко дещо легко, навіть ілюзорно, сприймає події, що розгортаються в Україні. Бо він запальний, як порох, ідеаліст, який понад усе ставить лицарські чесноти і не уявляє, як можна діяти інакше — за до грошей, лестощів і підступності. Тому і не зважає особливо на Брюховсцького, який сріблом узяв владу на Запоріжжі, думає, що достатньо палкої чесної промови або, на крайній випадок, гармат, щоб показати сутність кожного. А коли Сомко доведе свою правоту, то "Запорожців тоді я здавлю, як макуху, гетьмана їх поверну в свинопаси, а дурну чернь навчу шанувати гетьманськую зверхність!" Так самонадіяно та ідеалізовано сприймає він ситуацію, хоч вирізняється винятковою чесністю, завзятістю, відданістю своїй справі. Його гасло: "Нехай у мене всяке, нехай і міщанин, і посполитий, і козак стоїть за своє право; тоді буде на Вкраїні і правда, і сила". Але недооцінивши руйнівну силу противника, що розколює народ, так само, як і Шрам, Сомко гине у боротьбі за права народу.

Видно, що погляди цих двох борців близькі й самому П. Кулішеві. Шрам і Сомко— це засоби висловити заповітні письменницькі думки стосовно державності.

Не можна оминути й не зачудуватися душевною широтою козака-запорожця Кирила Тура — завзятого воїна і характерника, філософа і по-своєму мудрої людини. Саме про таких ляхи казали, що в козака "дев'ять душ у тілі", що "буцім запорожці ростуть у Великому Лузі з землі, як гриби".

Для нього головне — гідно нести славу воїнів-запорожців. Відповідаючи Чорногору на запитання про втечу від погоні, Тур гордо вимовляє: "Про славу думає лицар, а не про те, щоб ціла була голова на плечах. Не сьогодні, дак завтра поляже вона, як од вітру на степу трава; а слава не вмре, не поляже..."

Апофеозом доброти, товариськості Кирила Тура є спроба врятувати Сомка від страти. Заради вищої справедливості, вищих ідей, які запорожець розумів, він готовий був віддати життя.

Кожен з основних персонажів — Сомко, Шрам, Тур, Петро, Черевань, Брюховецький, Тетеря — несе в собі певну життєву філософію, певну ідею. Тільки одні ідеї спрямовані на об'єднання нації, осягнення інтересів кожної людини і народу, а інші — тільки на власний, вузьколобий інтерес.