Напишіть, будь ласка твір на тему зображення життя і побуту селян у повісті маруся. квітка основ'яненко всього 10 речень буд ласочка дуже потрібно

ответ:Повістю "Маруся" Г. Квітка-Основ'яненко хотів переконати упередженого читача, що можливості української мови не вичерпуються бурлеском, що нею можна передати відтінки почуттів, розчулити читача та змусити його співпереживати героям. Але завдяки своєму талановитому перу та добрій обізнаності з народним життям письменник виконав ще одне завдання: майстерно змалював селянський побут, українські обряди та звичаї, втілив у повісті світоглядні уявлення та психологію українського селянина.

Цілком відповідно до народних уявлень про ідеальну сімейну пару зображені Наум та Настя, батьки Марусі — головної героїні повісті. Добрий, працьовитий Наум — не п'яниця, не брехун, богобоязливий. Настя у всьому покірна чоловікові, догідлива, невтомна. Дочка їхня Маруся — і красуня, і розумниця, і роботяща, і слухняна, і скромна.

Відтворюючи побут цієї бездоганної родини, автор докладно змальовує їхні клопоти по господарству, що зумовлені потребами добропорядної селянської сім'ї. Він детально описує їхній одяг (юпка, запаска, плахта, свитка, жупан, крайка) та страви, окремо зупиняючись на обрядових, що мали бути на святковому столі. Так, у великодньому кошику Марусі бачимо паску, печеного баранця, порося, крашанки, ковбасу, сало, сіль. До обіднього столу, крім цього, подають борщ, яловичину, юшку із хляками, баранину та молочну кашу.

Крім Великодня, Квітка-Основ'яненко в повісті описав також родинні свята (сватання, весілля) та поховальний обряд. У сценах сватання відтворені ритуальні словесні формули, традиційні символічні форми згоди чи відмови молодої (колупання печі або гарбуз). Письменник не обминає увагою українське весілля, детально описуючи одруження Марусиної подруги. Бачимо тут і звичай за дружок та бояр, і "цятання горішками", і пришивання та викуп "квітки", і жартівливі переспіви, і ритуальні дії щодо мол

 

б життя селян визначав їх поведінку. У селі всі близько знають один одного, тому те, "що скажуть люди", не байдуже героям. Вони поводяться, як передбачає традиція, "як слід поводитись". Ці життєві устої формувалися сторіччями, і нікому з героїв навіть на думку не спадає порушувати їх. Тому, приймаючи залицяння Василя, Маруся не порушує народних уявлень про те, як повинна тримати себе "дівка на виданні".

Так само живуть і батьки Марусі. Навіть коли їх приголомшила смерть доньки, вони з акуратністю та обов'язковістю виконали всі найдрібніші ритуальні моменти похорону (з чіплянням квіточок до очіпків свашок, пришиванням шовкових квітів на шапки бояр, найманням голосільниць і таким іншим). Здавалось би, у такому горі зайвими є подібні клопотання. Проте традиція вища за окремих людей, вона втілює в собі практичний народний глузд: Марусю повинні згадати добрим словом не лише за те, як вона жила, але і за те, як провели її рідні в останню путь.

Доля завдала тяжкого удару старим батькам, але Наум з Настею, знемагаючи від болю й сліз, незмінно дякують Господу за доброту та велику милість, що забрав до себе їхню донечку в янголи небесні. Воля Божа для селян незбагненна, але віра в доцільність всього, що відбувається, була для них єдиною можливістю не опустити руки, а продовжувати жити і працювати.

Цей практичний підхід випливав з життя селянства, змістом якого було працювати, працювати і знову працювати.

Втративши Марусю, Наум та Настя, будучи людьми заможними та не маючи спадкоємця, могли би проживати потихеньку надбане добро. Проте така риса не притаманна українському селянину, який зріднився із землею, зі своїм господарством — і втрачає сенс життя, коли перестає працювати. Тому Наум з Настею і далі невсипущо працюють, роздаючи результати своїх трудів на церкву та на старців божих...

Змальовуючи в повісті "Маруся" життя та побут українського селянства, Григорій Квітка-Основ'яненко виявив справжнє знання народної психології та культури, усього, що наповнювало селянські будні та урізноманітнювало й прикрашало їхні свята.

Объяснение:

Що ж це за ціна, якою вимірювалася споконвічно бажана людством воля? Це - власне життя! Коцюбинський доводить, що життя дорівнює волі, а волю можна виборити лише життям. І це стосується не тільки героїв оповідання - Остапа та Соломії, здатних на все заради волі. Я вважаю, що в їх образі письменник узагальнив увесь поневолений український народ, який вже ставав на революційний шлях. У уяві М. Коцюбинського поневолене селянство - це вже не "віл у ярмі". Саме для того, щоб показати "жевріння іскри у попелі", автор насичує оповідання показом тієї ціни, тих жахливих пригод, які на кожному кроці чекали на втікачів від панського ярма, коли "почуття дійсності втрачалося". «Життя не має ціни, а воля дорожча за життя». Ці слова — не просто відо­браження народної мудрості, а істина, вистраждана десятками поколінь. Ми, сучасні люди, іноді не можемо зрозуміти до кінця значення таких, зда­валося б, простих речей, як воля, право самостійно приймати рішення. Маючи здоровий глузд, не можна зрозуміти, як одна людина може продати іншу, обмі­няти її на якусь річ, заборонити одружуватися чи, навпаки, силоміць одружи­ти, позбавити життя. І все це абсолютно безкарно. Більше того — це законно. І страшно навіть подумати, що люди так жили протягом кількох століть. Більшість із них примирились зі своїм ганебним становищем, але були й та­кі, які вище за все цінували Найвищу ціну заплатили герої М. Коцюбинського за волю, за щасливе життя. Сум і відчай наповнює душу після прочитання твору. Але, незважаючи на трагічну кінцівку оповідання, автор возвеличує волелюбність рідного народу, для якого шлях до щастя - це самовіддана боротьба за волю та незалежність.

.У кожної людини сенс життя різний, але він змінюється з віком та життєвими обставинами. Я думаю, що вибір сенсу життя залежить і від умов життя, і від виховання, і від генетичної спадковості, та найбільше – від власної волі людини.У деяких сенс людського життя полягає у тому, щоб створити щасливу сім’ю. Як влучно зазначив В. Сухомлинський, сім’я – це те первинне середовище, де дитина повинна вчитися робити добро.  Інші, всі свої сили спрямовують на досягнення добробуту або на сходження кар’єрними сходинками. Отже, кожна людина обирає собі мету і йде до неї різними шляхами. Істина полягає в тому, що сенс життя існує, але для кожного цей сенс свій. Кожен обирає для себе свій шлях сам.Час від часу, особливо в хвилини занепадницького настрою, на думку спадає одне питання, для чого ми живемо? Або в чому сенс нашого життя…? На це питання ніхто не дасть  точної, однозначної відповіді.  Мене колись теж осінило таке питання. Довго думаючи над ним, зважуючи всі  «За» і «Проти» мені все таки вдалось відповісти собі на поставлене запитання.  На мою думку, є дві відповіді. Перша відповідь така: Сенс людського життя полягає у тому, щоб зрозуміти у чому він полягає. На перший погляд це твердження видається нісенітницею, але якщо гарненько подумати, то це так і є. Адже, коли зміст життя хоч трішечки, але зрозумілий особистості, то далі жити набагато легше, адже ти знатимеш до чого прагнути. Тобто, кожен з нас, повинен сам для себе визначити, що є головне в житті. Для когось це може бути улюблена справа, для когось навчання, для когось інша людина.По – друге, цінність життя для мене в тому, щоб робити людям добро і не чинити зла, бо якщо в світі не буде добра, людяності та милосердя, то люди своєю поведінкою будуть схожими на тварин і суспільство деградує.Також сенсом людського життя є друзі, рідні, однодумці, кохана людина. Коли поруч всі ці люди, то будь-які справи йдуть на лад. А коли людина закохана, то взагалі хочеться обняти весь світ, окриленим піднесеним. Не дарма кажуть, що закохана людина готова гори звернути, заради кохання. Але не будемо відходити від нашої головної теми.Тобто, сенс життя – сама людина, і все що її оточує.На мою думку, людина повинна прожити своє життя так, щоб забезпечити собі гідне місце в іншому житті. Звичайно, можна прожити життя тільки для себе і ні для кого іншого, але потім,  коли ти будеш між небом і землею, після тебе не залишиться нічого…тебе ніхто не буде пам’ятати. Тому, варто задуматись над цим якнайшвидше. Задуматись, кому ти вчинив зло, кого образив. Що ти зробив для того, щоб тебе пам’ятали, шанували? Адже, про людину судять, по його справах. Життя дається всього один раз і не варто витрачати дорогоцінний час на дрібниці. Людина народжена для щастя.Життя складне, суворе. «Життя прожити – не поле перейти».  Але ніщо в цьому світі не стоїть на одному місці, все рухається змінюється. Тому, варто пам’ятати, що завтра, післязавтра, будь-коли,  все обов’язково налагодиться, зміниться на краще. Тільки треба кожному йти до цього, намагатись змінити цей світ на краще і тоді, завдяки спільним зусиллям, все вийде. Тож варто жити і вірити. Словом, життя триває, не марнуй його!