Намалюйте в зошиті два перетнутих кола й упишіть у перше ознаки гумористичного твору , а в друге- сатиричного. у спільну частину опишіть спільні ознаки гумору й сатири. іть будь ​

Матвей Парижский (ок. 1200 - 1259) : "Природа вложила в сердце каждого человека желание знания. Человек без образования, без воспоминания о совершившихся событиях впадает в ту тупость, которая свойственна животным. Его прозябание можно уподобить положению человека, заживо погребенного. Если вы забудете и презрите тех, кто умерли давно и оставили вас, кто вспомнит о вас самих?... Жить, избегая примера злых, следуя шаг за шагом примеру добрых.. . вот истинная цель книг, вот верное изображение обязанностей человека".

Давніх русичів я уявляю міцними, кремезними, з орлиним поглядом. Ходили вони статечно, з гідністю тримаючи голову. Хода була некваплива, тиха, вони сторожко дослухалися до всіх довколишніх звуків: ворог міг з'явитися будь-якої миті. І взагалі, слід пам'ятати, що тоді мирного часу майже не існувало. Якщо й були хвилини радощів на честь якоїсь події чи свята, то все одно мали бути ті, хто пильнував за спокоєм своєї общини чи навіть просто своєї сім'ї.

Наші пращури шанували свою родину, особливо старших, з великою повагою ставилися до природи, поклонялися їй, мали своїх богів, що уособлювали сили природи. Головним богом був для них — Дажбог, а допомагали йому Коляда — мати Сонця, Перун — бог грому й блискавки, Сварог — бог світла, Стрибог — бог вітрів.

Мені здається, що ми б могли багато чому повчитися у наших предків, особливо стосовно природи. Ми так сплюндрували землю, що вона починає ображатися на нас. А те, що земля — свята, її не можна бити, плювати на неї, — це залишилося в повір'ях та приказках. Нам частіше треба згадувати наших пращурів, пам'ятати їх життєву мудрість. Бо досвід, який дійшов до нас із глибини віків , до нам краще жити в цьому прекрасному, але ж складному світі.