НАПИСАТИ ПЕРЕКАЗ ТВОРУ ЮШКА . АВТОР ( А.ДІМАРОВ

Відповідь:

Юшка — помічник у коваля, він робить всю підручну роботу. Він схожий на старого: малий ростом, худий, погано бачить, у нього слабкі руки, йому всього сорок років, але «грудна хвороба» сухота (туберкульоз) підточила з дитинства його сили. Його кличуть Юхимом, але весь народ від мала до велика називає його Юшкою.

Він живе в будинку коваля Хазяїн годує його за роботу хлібом, щами й кашею. Цукор, чай і одяг він повинен купувати собі сам. Однак герой оповідання своє вбоге жалування (7 руб. 60 коп. на місяць) ні на що не витрачає Він працює від зорі до зорі. Його поява на вулиці містечка ранком і ввечері служить людям прикметою того, що або пора всім вставати й прийматися за роботу, або настав час лягати спати. Діти веселяться побачивши Юшки, але їхня радість швидко переміняється злістю. Чому він не поводиться так само, як інші люди? Дітям було б весело, якби вони те нападали на розгніваного Юшку, то тікали б від нього. Дорослі, як і діти, вихлюпують на цього не схожого на них людини «своє зле горе й образу». А безмовний Юшка, побитий, потерпілий від людської злості, говорить про те, що люди дуже люблять його виразити цю любов не вміють. Він говорить, що «серце в людях буває сліпе», що не дає розуміти, кого людина любить насправді, щоб робити тому, кого любиш, тільки добро Юшка щороку йде на місяць кудись. Платонов показує свого героя вдалині від людей, на шляху в інше місто. Там, де ніхто не мучить і не терзає його, він майже не почуває своєї страшної хвороби. «Юшка не приховував більше своєї любові до живих істот. Він відмінювався до землі й цілував квіти… він гладив кору на деревах і піднімав зі стежки метеликів і жуків». Ніхто точно не знає, куди й до кого несе він свої зароблені гроші в мішечку за пазухою. Тільки після смерті Юшки ми довідаємося, що всі його заощадження призначалися для дівчинки-сироти, що йому й родичкою не була. Оточуючі люди вважали, що життя цієї людини позбавлена всякого змісту, адже він нікому нічого не розповідав. Ця людина, такий нікчемних і жалюгідний в очах інших людей, скромно й тихо робив свою добру справу. Один тільки раз він збунтувався, сказавши у свій захист: «Я жити родителями поставлений, я за законом народився, я теж всьому світлу потрібний… Без мене теж, виходить, не можна». Після смерті Юшки жити людям у містечку стає гірше. Тепер ніхто сумирно не бере на себе їхня злість, і вона витрачається між людьми. Дівчинка, вихованка Юшки, «лікує й утішає хворих людей, не стомлюючись угамовувати страждання й віддаляти смерть від ослабілих». Так самовіддана любов Юшки до людей продовжувала робити свою добру справу й після його смерті. Про велику силу любові А. Платонов сказав так: «Любов однієї людини може викликати до життя талант в іншій людині або, принаймні, розбудити його до дії. Це чудо мені відомо… «

світова література має у своїй скарбниці багато історій трагічного кохання, багато закоханих героїв, мрії яких так і не здійснилися. трістан та ізольда, ромео та джульєтта, паоло та франческа і ще багато-багато закоханих, яких розлучила чи доля, чи злість та ненависть інших людей. михайло коцюбинський додав до цього переліку ще одну пару —  івана та марічку, сільських парубка та дівчину з берегів черемоша, які, на відміну від заклопотаного своїми справами та буденністю , мали поетичні душі, чутливі серця.

іван від самого свого народження виділявся серед інших дітей, він поводився інакше, був чужим у гуцульському світі, де існували свої закони й чітко визначений погляд на всі явища та події. мати навіть неодноразово замислювалася, а чи свою дитину вона виховує, чи не «встигла хитра бісиця обміняти її дитину на своє бісеня». незвичайною, несхожою на всіх була і марічка. згадаймо лише сцену  зустрічі двох дітей: дівчинка не заплакала, коли іван вдарив її та викинув у воду її кісники, а почала привітно розмовляти та пригостила кривдника цукеркою.

іван та марічка, як і славнозвісні ромео та джульєтта, були представниками двох ворогуючих родів —  гутенюків та палійчуків, ненависть між якими була такою давньою, що вже ніхто, не пам'ятав, звідкіля вона пішла. проте, на відміну від шекспіра, український письменник не акцентує увагу на цій ворожнечі — двоє закоханих змогли обійти її, їхнє кохання довгий час залишалося таємним, батьки нічого про нього не знали і не втручалися в стосунки івана та марічки.

хлопчик та дівчинка  зростали разом: випасали ягнят, бігали лісами та луками, купалися у річці, гралися та веселилися. поступово їхня дитяча дружба переросла у міцне і, з погляду інших людей, якесь незвичайне кохання. вони обоє були тонкі, творчо обдаровані натури — іван пречудово грав на флоярі, а марічка складала пісні. і в цій музиці, у цих піснях виливалася вся сила їхнього кохання. понад усе іван хотів одружитися з марічкою та змушений був іти в найми далеко від рідного села. тяжко йому було розлучатися з коханою, та й дівчина передчувала недобре, проводжала милого сумними співаночками:

гой ви мете, співаночки,горами співали,я си буду, молоденька,сльозами вмивати.

не було жодного дня під час іванового літування на полонині, щоб не згадав він марічку, вона приходила до нього уві сні, не залишала його думок, він чув її голос. серце закоханого відразу відчуло, що з дівчиною сталося щось погане, —  поспішав іван з полонини додому, та не застав марічки живою. зла доля, а не ворогуючі родини розлучила закоханих — забрав дівчину черемош.

важко сприйняв іван звістку про загибель коханої: «великий жаль вхопив івана за серце. зразу його тягло скочити зі скелі у крутіги: «на, жери і мене! ». але потому щемлячий тусок погнав його в гори, далі од річки».дійсно, надзвичайним було їхнє кохання, про нього складали співанки, «які розійшлися по горах». а іван так і не зміг вгамувати свій біль, намагався він жити звичайним життям, одружився, завів господарство, та нічого не вийшло, бо десь далеко, за межею цього світу чекала його марічка — єдине і  справжнє кохання. і він пішов до неї, дозволив мавці, що прийняла подобу коханої, завести себе далеко в гори, не жаль було іванові розлучатися з життям, яке стало порожнім після смерті дівчини.

Чи актуальні сьогодні проблеми, які порушує м. куліш у творі "мина мазайло"? п'єса м. куліша "мина мазайло" вона йшла до свого глядача майже півстоліття, бо, поставлена лесем курбасом 1929 року на сцені харківського театру "березіль", була заборонена, а її творці - репресовані. і лише за часів незалежної україни ми дістали змогу читати п'єсу і дивитись виставу. і знову з великим успіхом іде п'єса на сценах театрів, а це значить, що твір не втратив своєї актуальності, свого виховного значення. "мина мазайло" примушує нас сміятися з комічних ситуацій, у які потрапляють герої, і разом із тим думати, як відродити нашу мову у всіх сферах життя. я вважаю, що проблеми національної самосвідомості, почуття власної гідності, повага до своєї мови і інших мов - це ті проблеми, які і сьогодні є актуальними. на жаль, ще й сьогодні серед нас можна часто-густо зустріти і "мин", і "тьоть моть", яким байдужа будь-яка мова, бо у них - своя. дарма, що пересипана словами-паразитами та з неправильними наголосами - їм це байдуже. аби одяг був супермодним чи машина дорога. для певної частини людей, на жаль, це є основним, а національна самосвідомість, майбутнє своєї держави та її мови - в кращому разі, на другому плані. ми живемо в третьому тисячолітті, розбудовуємо свою країну після довгих років утисків, відроджуємо українську мову у всіх сферах нашого життя. і хоча не завжди розмовляємо чистою українською мовою, але вчимось, усвідомлюємо себе нацією. українська мова вперше за час свого існування проголошена державною. дедалі більше стає у країні навчальних закладів із українською мовою викладання, все частіше розмовляють українською у великих містах.  нашій молодій державі лише 19 років, і я сподіваюсь, що ми постанемо з національних руїн, бо маємо велику історію і великих пращурів, які спонукають нас думати над тим, хто ми є і для чого живемо на світі. я сподіваюсь, що наше міщанське минуле відійде у небуття, що не буде згодом серед нас "мазайлів", а п'єсу м. куліша ми з цікавістю дивитимемось і сміятимемось з такого минулого, щоб не повторити його в майбутньому.