В. Винниченко в оповіданні "Момент" стверджує: "Щастя — момент. Далі вже буде буденщина, пошлість". Невже й справді щастя таке швидкоплинне? Виходить, не слід планувати майбутнє, а жити лише сьогоднішнім днем? Спробуємо знайти відповіді на ці питання, проаналізувавши вчинки персонажів твору В. Винниченка.
Головний герой оповідання — тюремний оповідач на прізвисько Шехерезада. Він розповів своїм товаришам дивовижну історію про казкову зустріч з панною Мусею на державному кордоні. їх зустріч — дивовижний подарунок долі двом одиноким душам. Але ж чому Муся відмовилася від нього?
Вперше герої зустрічаються у повітці контрабандиста, і одразу між ними спалахнула якась іскра. Що це було? Кохання з першого погляду чи неусвідомлений потяг представників протилежних статей одне до одного? Для головного героя зв'язок з Мусею не був черговою сексуальною перемогою. Він-не хизувався тим, що Муся віддалася йому, а навпаки, все життя сумував за нею: "Хто вона, де вона, й досі не знаю, але я завжди ношу її в душі". Як бачимо, ініціатива розлучитися, будучи на піку щастя, йшла від Мусі. Дивно, адже зазвичай жінка інстинктивно прагне бути з чоловіком все життя. Пересічна жінка, але не Муся... Сама доля врятувала її від смерті, здійснила мрію перетнути кордон, врешті, подарувала зустріч з надійним чоловіком, який був би не лише коханою людиною, а й справжнім другом... Все ж таки панна обрала самотність. Про її минуле ми не знаємо нічого. Єдине, що нам відоме,— Муся належить до тих людей, "."що дуже люблять життя". Життя, мабуть, не раз випробувало її на міцність. Від чого чи від кого вона тікає з рідної країни? Від політичних переслідувань чи від самої себе? Мені здається, що її серце роз'їдає чорний розпач. Напевне, чоловіки не раз завдавали їй болю. Тому-що Муся й говорить: "Більше цього ні ви мені, ні я вам не дамо. Наше... наше кохання повинно вмерти зараз, щоб, як хтось сказав, ніколи не вмирати!"
Як бачимо, Муся впевнена, що щастя — це сукупність коротеньких моментів. Людина все життя щасливою не може бути. Але не слід втрачати оптимізму й любові до життя. Та на мою думку, руйнувати щастя власними ж руками — не просто помилка, а виклик долі. Як склалося б життя героїв, якби вони не пішли у різні боки, ми не знаємо. Олександр Олесь, ніби погоджуючись з Винниченковою Мусею, говорить: "Лови летючу мить життя..."
Я згодна з ним, але не слід забувати, що своїми необдуманими вчинками ми можемо завдати болю близьким людям на все життя.
Поделитесь своими знаниями, ответьте на вопрос:
Висловіть свої судження про шляхи поступу людства (за творами І.Франко
Поезія А. Малишка завжди була і, сподіваюсь, буде дуже популярною в народі, бо простота і прозорість її форми, тематика, мова близькі як сучасникам поета, так і нам, його нащадкам. Це, мабуть, тому, що у своїх творах митець порушував морально-етичні та загальнолюдські проблеми сучасності.
Гімном материнства називають величну поезію А. Малишка "Пісня про рушник". Ця поезія — це сповідь-спогад ліричного героя, пройнята материнським теплом і синівською вдячністю.
У поезії матір дарує синові рушник, вишиваний як символ життєвої дороги, на якому "росяниста доріжка, і зелені луги, й солов'їні гаї". Цей рушник пов'язаний із життєвою долею ліричного героя і з образом найближчої і найсвятішої для кожної людини — образом матері.
Рідна мати моя, ти ночей не доспала
І водила мене у поля край села,
І в дорогу далеку ти мене на зорі проводжала,
І рушник вишиваний на щастя дала...
У творі образ матері — це символ чистоти і любові, це образ матері-берегині, яка дала нам життя, мудро формувала наші почуття, творила людину.
Ліричний герой поезії з великою теплотою згадує рідну матір, її безсонні ночі над колискою сина, її намагання прилучити дитину до всього прекрасного, людяного, її сокровенне бажання бачити дитину щасливою. У його матері "незрадлива ласкава усмішка", бо вона уміє прощати і наставляти, жаліти. У матері — "засмучені очі", бо вона відриває від свого серця дитину й посилає її у великий світ, "в дорогу далеку". А на цій дорозі будуть і радість, і смуток, і печаль:І на тім рушничкові оживе все знайоме до болю:
І дитинство, й розлука, і вірна любов...
А. Малишко змушує кожного згадати своє дитинство, прощання з батьківською хатою, материнську тривогу за долю своєї дитини.
Форма вірша з її рефренами і повторами, наближає його до пісні. А символічний образ рушника розповідає читачеві про все: сонячне дитинство, розлуку з рідним краєм, нове життя, вірну любов. Композитор Платон Майборода написав музику до поезії, і оспівуються, і возвеличуються прекрасні, джерельно чисті почуття до найріднішої людини — Матері. Пісня невелика за розміром, і слів про матір сказано зовсім небагато, але образ її — такий виразний, зігрітий синівським почуттям.
Тема матері — наскрізна у поезії А. Малишка. Усе найдорожче, найрідніше, найсвятіше у нього пов'язане з образом матері, яка навчила його добра, краси, любові до людей. "Пісня про рушник" — це данина подяки й любові народного поета священній пам'яті Матері.