Твір На тему "твір на тему щоб не трапилось біди обережним будь завжди"

2.1.  виразне й усвідомлене читання вірша. 2.2.  тема:   зображення ліричного  героя, якого ангел на плечі намагається уберегти від зла, жорстокості, лиха. 2.3.  ідея:   возвеличення янгола, який є оберегом кожної людини. 2.4.  основна думка:   янгол-охоронець — це те, що повинен мати автор поезії, будь-яка людина. 2.5.  жанр:   філософська лірика, старосвітська . 2.6. віршований розмір: хорей. 2.7. художні засоби поезії.  порівняння:   «йде лелійно, як дитя». епітети:   «вуста гарячі», «вітер вировий», «янгол ледь живий», «сірий маятник життя», «ірод моровий». метафори:   «виє ірод», «вітер віє», «маятник бухка», «не дихає свіча», «вуста дрижать». повтори:   «йде і йде», «при господній при свічі», «із янголом на плечі».

Історичну поему «Іван Вишенський» І. Франко написав під впливом подій XVI—XVII століть, коли відбувалася полемічна бо­ротьба. На відміну від інших його поем, ця дозволяє читачеві глибо­ко зазирнути у душу людську, пізнати психологію людини. Герой поеми Іван Вишенський потрапляє у життєві обставини вибору: чи залишатися серед людей, чи, поки не пізно врятувати себе, податись у аскети?.. — і обирає-останнє.Спокій, перебування на самоті приносять Іванові духовне уми­ротворення. Залившись сам на сам із молитвою, Іван, здається, від­найшов себе у цьому житті, знайшов порятунок. Але випробування чекали на нього, вони були попереду.Надходить лист від земляків, які просять його повернутися, до у боротьбі, бути їхнім «стерником» — поводирем.Будь ти нам духовним батьком,Будь нам прикладом високим,Будь молитвою душ наших,Нашим гаслом бойовим.Раптова звістка з іншого, земного життя, на мить охопила не­спокоєм душу аскета. Задумався на хвилину — і полинув у молитву, відрікаючись від грішних думок. Здається, що аскет переміг у собі живу людину.Ні, не зраджу свого Бога,Не зламаю заповіту І ярмо хреста отсього До могили донесу.Не реагує на голос посланців Іван. Але спокуса повернутися до людей не дає спокою ченцеві — він перечитує листа. Йому ввижа­ється на морі барка з людьми, потерпаючими від нещастя; тими, хто надіслав йому листа з проханням про до Він вагається...Проблема морального вибору знову постала перед Іваном: за­лишитися аскетом, ідучи за покликом духовним, чи поступитися ним і, керуючись серцем, повернутися, щоб служити громадським обов’язкам; повернутися, аби до своєму народові, Батьків­щині? Сумніви охопили Івана, сталося чудо — прийшло просвітлін­ня. Стрепенулося серце в старця, розбуджене тривогою за народ, за Україну. Іван, перехрестившись, пішов прямо у море, залишивши після себе тільки білий хрест, «мов скелет всіх мрій, ілюзій...» Він пішов за покликом серця на до тим, у кого виникала потре­ба у цьому.
Як бачимо, І. Франко на прикладі аскета — Івана Вишенсько- го — довів, що людина не може служити культу, коли Батьківщи­на і народ вимагають громадянських зусиль. Показавши нам ево­люцію внутрішньої психічної боротьби, поет наголошує на ідеї ак­тивної діяльності, на заповіді, де мовиться про любов до ближнього; не заперечуючи релігійних постулатів, закликає до самопожертви.