Характеристика доби Тигролови

Літературний рід:

епос

Жанр твору:

пригодницький роман

Зауважте! Пригодницький роман — це роман, сюжет якого насичений незвичайними подіями й характеризується їх несподіваним поворотом, значною динамікою розгортання. Для нього характерні такі мотиви, як: утечі та переслідування, сміливі припущення та розгадування; атмосфера таємничості й загадковості; винятковість та непересічність особистості головного персонажа; чітке розмежування персонажів на позитивних і негативних; романтичне кохання; щасливий фінал.

Тематика роману “Тигролови”:

вплив сталінського терору на долю окремої особистості та українського народу загалом; змалювання побуту і традицій українських переселенців Далекого Сходу; романтичне кохання Григорія Многогрішного й Наталки Сірківни.

Головна ідея роману “Тигролови”:

утвердження перемоги добра над злом, свободи та гідності людини як найвищих цінностей, моральних чеснот як запоруки повноцінного життя. Автор переконує, що за будь-яких обставин людина повинна залишатися Людиною.

Історія написання роману “Тигролови”:

Роман ґрунтується на особистих враженнях автора. Іван Багряний, який зазнав переслідувань із боку радянської влади, перебував на Далекому Сході понад п’ять років: спочатку — як висланець, якому заборонили протягом трьох років проживати в Україні, а потім — як каторжанин «БАМЛАГу» (табору Байкало-Амурської магістралі – залізниці, будованої силами ув’язнених). Митець об’їздив ці землі, займався мисливством у тайзі, отримав безліч вражень, які потребували творчого втілення.

Перебуваючи на окупованій німцями території, Іван Багряний подався на Західну Україну, щоб воювати в лавах Української Повстанської Армії. Налагоджуючи відповідні зв’язки, він восени 1943 року деякий час жив у курортному містечку Моршин (неподалік від Львова), де поправляв підірване в сталінських тюрмах здоров’я, лікувався від туберкульозу.

Одного разу Багряному повідомили, що його розшукують гестапівці, які почали справжнє полювання на активістів українського національного руху. Місцеві патріоти сховали його в конспіративній оунівській квартирі. Саме тут він усього за 14 днів написав роман, побудований на далекосхідних враженнях.

Твір І. Багряного вперше побачив світ у 1944 р., його було надруковано в часописі «Вечірня година» під назвою «Звіролови». Авторську назву («Тигролови») без дозволу автора змінив редактор журналу. Після війни, в 1947 р., роман вийшов окремою книгою.

Мотря — розумна, вродлива і чепурна жінка. Фізично здорова, вона любила працю. «Діло ніби горіло в Мотриних руках», — каже автор. 

Тривалий час вона змовчувала свекрусі, виявляючи свою чемність. І лише тоді, як відчула себе не господинею, а наймичкою в Кайдашів, її терпець увірвався. Захищаючи свою людську гідність, щоб «не з'їла свекруха, люта змія, вік молоденький», Мотря дедалі більше втрачає почуття міри. 

Вона стає сварливою і жорстокою людиною, яка в сімейних суперечках не зупиняється ні перед чим. Після того як Мотря вибила око свекрусі, селяни почали кепкувати з Мотрі як із лютої жінки. 

Коли обирали Карпа десяцьким, дехто в жарт радив обрати Мотрю, а інші відповідали: «Не можна, вона повибиває всім бабам очі». 

Мова Мотрі також відзначається грубістю, насичена образливими і лайливими словами. Відчуваючи свою зверхність над Мелашкою, вона і розмовляє з нею нечемно і образливо: «Не мети до порога, бо візьму тебе за шию, як кішку, та натовчу мордою в сміття...» Своїми висловами Мотря намагалася не тільки образити Кайдашиху, а ще й викликати на суперечку. 
Старший Кайдашенко — гордий, насмішкуватий, вередливий, сердитий. «Він був чоловік гордий, упертий, не любив нікому кланятись, навіть рідному батькові», підкреслює автор. Карпо вимальовується як соціальний тип дрібного власника, який прагне зміцнити своє невелике господарство, але не має змоги. У стосунках навіть з близькими він егоїст, індивідуаліст, що дбає лише про свій власний інтерес, не рахуючись ні з ким. Не випадково односельці саме його обирають за десяцького, мотивуючи: «Карпо — чоловік гордий та жорстокий, з нього буде добрий сіпака». 

Мотря розумна, вродлива і чепурна жінка. А за характером вона «...трохи бриклива, і в неї й серце з перцем». Вона любила працю. «Діло ніби горіло в Мотриних руках». Ставши невісткою, вона довгий час змовчувала свекрусі на її докори. І лише тоді, як відчула себе наймичкою, а не господинею, її терпець увірвався: «Я на батька не кричала ніколи, а в вас мусиш кричать, коли робиш на всю сім'ю сама». Захищаючи себе, Мотря поступово втрачає почуття міри, і згодом стає сварливою і жорстокою людиною, яка в сімейних суперечках не зупиняється ні перед чим.
Мотря не виходила в його з думки, неначе стояла тут на току недалечке од його, під зеленою яблунею, і дивилась на його своїми темними маленькими, як терен, очима. Він неначе бачив, як пашіло її лице з рум'янцем на всю щоку, як біліли її дрібні зуби між тонкими червоними губами. Карпо задумався, сперся на заступ і не зводив очей з того місця під яблунею, де він ніби вгледів свою гарячу мрію в червоних кісниках на голові, в червоному намисті з дукачем.