Цитатна характеристика п'єси ромео і джульєтта в чому полягає трагізм

ответ:омео – один из главных героев пьесы Шекспира, молодой сын главы семьи Монтекки, древнего и уважаемого рода в городе Вероне. В пьесе о нем мы впервые узнаем из разговора его отца с другом Ромео Бенволио. Старый Монтекки тревожится по поводу странного душевного состояния сына:

Его там часто по утрам встречают:

Слезами множит утра он росу

И к тучам тучи вздохов прибавляет.

От света прочь бежит мой сын печальный

И замыкается в своих покоях;

Завесит окна, свет дневной прогонит

И сделает искусственную ночь.

Ромео не хочет делиться с отцом причинами своей печали, в пучину которой погрузился с головой:

Но он один – советчик чувств своих.

Он – не скажу, что сам себе не верен,

Но так он необщителен и скрытен,

Так недоступен никаким расс Из разговора Ромео с Бенволио мы узнаем, что причиной печали главного героя является неразделенная любовь к девушке Розалине - «нелюбовь ко мне возлюбленной». Ромео томится тягостными чувствами, унынием. «Любовь» к Розалине тяжестью лежит на его душе:

О гнев любви! О ненависти нежность!

Из ничего рожденная безбрежность!

О тягость легкости, смысл пустоты!

Бесформенный хаос прекрасных форм,

Свинцовый пух и ледяное пламя,

Недуг целебный, дым, блестящий ярко,

Бессонный сон, как будто и не сон!

Такой любовью дух мой поражен.

Ромео говорит много о коварстве своей «возлюбленной», своем несчастье, горестях любви, постоянно жалуется.

Тсс… нет меня! Где ты Ромео видишь?

Я потерял себя. Ромео нет.

Я заживо убит ее обетом!

Я мертв – хоть жив и говорю об этом.

Нет, но несчастней я, чем сумасшедший:

В темницу заперт, голодом измучен,

Избит, истерзан…

Стрелой его (Купидона) я ранен слишком сильно,

Чтоб на крылах парить, и связан так,

Что мне моей тоски не перепрыгнуть.

Любовь, как груз, гнетет меня к земле.

Как мы позже узнаем, «любовь» эта была надуманной, наигранной. Молодой Ромео искал развлечься, а образ несчастного любовника как нельзя лучше подходил его страстной юной натуре. Его чувства брат Лоренцо называет «глупый пыл»:

А Розалина! Ты ее забыл?

В глазах у вас – не в сердце страсти пыл.

Из-за нее какие слез потоки

На бледные твои струились щеки!

Что вызубрил любовь ты наизусть,

Не зная букв.

В Вероне отношение к Ромео хорошее, он благороден. Даже старик Капулетти, глава враждующего семейства, положительно отзывается о Ромео:

Себя он держит истым дворянином;

Сказать по правде – вся Верона хвалит

Его за добродетель и учтивость.

Ромео беспристрастен к вражде семейств, не ищет стычек и драк, не жаждет крови. Он скорбит о том, что ему пришлось пролить кровь его врагов, однако Ромео сделал это по необходимости вступиться за честь своего убитого Тибальдом друга Меркуцио:

Ромео с ним заговорил учтиво,

Указывал, как пуст предлог для ссоры,

Предупреждал, что гнев ваш будет грозен, —

Все так спокойно, кротко и смиренно, —

Но ярости его не обуздал…

Объяснение:

МИХАЙЛО СТЕЛЬМАХ(Гуси-лебеді летять)Здарсуй,Михайло!Як же ті біднесенький взимку без чобіт грався?Часто хворів?Уявляю я твою радість коли ті нарешті отримав новесенькі чоботята)  А зараз ти вже відомий письменник ти певно часто дивишся на небо і згадаєш як над тобою пролітали гуси-лебеді дитинства..Чи роздивляешся ті хвори?Чи часто бачиш серед них забавні фігурки різних тварин,птахів?Чи досі гадаєш що наввесні сонечко відкриває золотими ключами землю?Чи досі ті боїшся що воно їх загубить?Певно ні,ті вже дорослий...Зараз я коли читаю твої книги  мені іноді здається, що я теж схожа на вітряка, який основою, хрестовиною тримається чорної, репаної землі, а крилами жадає неба...

       Микола Вороний – український письменник та громадський діяч, який був ініціатором модернізації вітчизняної літератури. Митець активно підхоплював різноманітні художні віяння, наближав українську літературу до визнання європейською культурою. Микола Вороний мав поетичне світовідчуття, тонко розумів прекрасне, щоразу переймався загальнолюдськими проблемами, звеличував вищі життєві цінності. Теми його творів досить різноманітні: сподівання на світле майбутнє («Горе переможеним!»), свободи творчості, любові до Батьківщини («Краю мій рідний!», «За Україну!», «Коли ти любиш рідний край»), висміювання псевдопатріотів («Мерці», «Молодий патріот»).
         Внесок цього поета у літературу чималий. Микола Вороний одним із перших вводить у поезію урбаністичну тематику, надихається європейською традицією та переймає її. Окрім цього, поезії автора є досить музикальними. Музикальність досягається завдяки використанню різноманітних засобів емоційної фонетики: рефренів, асонансів, алітерацій, анафор та епіфор. Це привернуло увагу до його творчості композиторів, тому М. Вороного вважають зачинателем романсової лірики.
       Отже, інтереси поета були різними і є всі підстави погодитися з поетовою ж думкою про те, що він «не марно жив». М. Вороний має свій особливий та витончений творчий стиль.