Написати фантастичні події з повісті "Таємниця козацької шаблі"

1 Фантастична подія це поява привида. 2 Фантастична подія це чорти. 3. Фантастична подія це шабля. 4. Фантастична подія це перемога добра над злом

У повісті Івана Франка «Захар Беркут» розповідається про давні подіі, коли народ Тухольщини боронив свою землю від монголо-татарської навали. 

З дійових осіб повісті мені найбільш сподобається молодший син Захара Беркута Максим. Мужній, відважний, сміливий, гордий юнак не може не сподобатися. Він - справжній патріот своєї землі. Коли монголо-татари прийшли на його землю, Максим серед перших встав на її захист.   

Коли поранений Максим потрапив у полон, він вважає, що полон гірший за смерть. «Життя в неволі нічого не варте, краще смерть», - каже він. Коли боярин Тугар Вовк пропонує Максимові волю за вихід монголів з котловини, що перетворилася для них на пастку, Максим гордо відмовляється, бо не хоче купувати собі життя за таку ціну і вважає за краще загинути. Він залишається патріотом своєї землі, всого народу і не заплямовує своєї честі. 

Коли Мирослава, кохана Максима, пропонує йому вибратися з табору, переодягнувшись у її одяг, Максим теж відмовляється, бро не хоче ризикувати її життям. Цим він показує, яка він благородна людина.  

Максим мені дуже подобається, бо навіть у вкрай тяжких умовах зміг зберегти в собі найкращі людські риси: сміливість, благородство, любов до рідної землі.

 Максим: «Але мій батько досвідний чоловік і радо служить громаді. Як він говорить на раді громадській, так не зуміє ніхто в цілій верховині. Громада слухає батькової ради, але власті батько мій не має і не жадає її». 
• «...Се був сивий, як голуб, звиш 90-літній старець, найстарший віком у цілій тухольській громаді. Батько вісьмох синів, із яких три сиділи вже разом із ним між старцями... Високий ростом, поважний поставою, строгий лицем, багатий досвідом життя й знанням людей та обставин, З. Беркут був правдивим образом тих давніх патріархів, батьків і провідників цілого народу, про яких говорять нам тисячолітні пісні та перекази. Невважаючи на глибоку старість, Захар Беркут був іще сильний і кремезний. ...Сад, пасіка й ліки — се була його робота». 
• «Громада — то був його світ, то була ціль його життя». 
• «В своїй чотирилітній мандрівці Захар Беркут пізнав світ, був і в Галичині, і в Києві, бачив князів і їх діла, пізнав вояків і купців, а його простий, ясний розум складав усе бачене й чуте, зерно до зерна, в скарбницю пам’яті, як матеріали для думки». 
• «...Все те запалювало його гарячу душу до бажання — віддати ціле своє життя на поправу й скріплення добрих громадських порядків у своєї рідній Тухольщині». 
• «...Знали його не лиш як чудовного лікаря, що лічить рани і всякі болісті, але й не менш як чудового бесідника та порадника, котрий «як заговорить, то немов би тобі в серце вступає», а як порадить чи то одному чоловікові, чи й цілій громаді, то хоч цілий майдан старців набери, то й ті вкупі, певно, ліпшої ради не придумають...Віддавна Захар Беркут прийшов був до того твердого переконання, що як чоловік сам-один серед громади слабий і безрадний, так і одна громада слаба і що тільки спільне порозуміння і спільне ділання многих сусідніх громад може надати їм силу і може в кожній громаді поокремо зміцнити свобідні порядки громадські». 
• «Він за молодших часів часто ходив по громадах, бував на їх копних зборах, старався пізнати добре їх потреби й людей, і всюди ради та намови його змагали до одного: до скріплення дружніх, товариських і братерських зв’язків між людьми в громадах і між громадами в сусідстві». 
• «Нам не потрібно милості від боярина і ні за що ставати нам рабами — се причина, для чого він ненавидить нас і прозиває нас смердами. Але ми знаємо, що гордість його пуста і що правдиво свобідному чоловікові личить не гордість, а супокійна повага та розум». 
• «Раз умирати кождому, але славно вмирати — се не каждому лучається». 
• «Недалеко від побоєвища, захищений кам’яною брилою від стріл, сидів на соломі Захар Беркут, занятий при ранених. Він повиймав їм із ран стріли, повимивав рани при Мирослави і заходився перев’язувати їх, поприкладавши якоїсь скусно приладженої живиці». 
• «Коли б про нього справді йшло діло, то я сказав би вам: “Я не маю сина, мій син погиб в бою. Але тут діло йде про нашу оборону і тепер мусили б усі, неприготовані, погинути від монголів. Для того я говорю вам: не дбайте про мого сина, а рішайте так, якби він був уже в гробі”». 
• «...Міняти одного хлопця за руїну наших сусідів се була б ганьба, була б зрада». 
• «Коли б діло йшло тільки між мною та твоїм бегадиром, то я радо віддав йому все, що маю, навіть свою власну стару голову, за увільнення сина. Але ти радиш нам нерівну заміну, при якій скористати можу тільки я сам і мій рід, але стратити мусить не тільки одна громада, а всі ті громади, через які мусить іти ваш похід». 
• «Зломи другий раз погану силу так, як зломив її перший раз, коли могутньою рукою розбив сесю кам’яну стіну, і дав водам протоку, і дарував людям отою прекрасну долину! Загати її тепер назад, нехай згине горда ворожа сила, що тепер знущається над нами». 
• Максим: «Мій батько не на вітер говорить. Він звик добре передумати, за ким що говорить». 
• «Нехай же вам зв’язок в нинішню побідну днину буде порукою, що й наш народ так само перебуде тяжкі злигодні і не розірве свого сердечного зв’язку з чеснотою й людяним норовом!» 
• «Доки будете жити в громадськім порядку, дружно держатися купи, незломно стояти всі за одного, а один за всіх, доти ніяка ворожа сила не побідить вас». 
• Захар Беркут — центральний персонаж повісті, ватажок тухольської громади. Йому вже понад 90 років, і все своє життя ця людина віддала громаді. «Громада — то був його світ, то була ціль його життя»,— пише автор.