6. Публіцистичним є твір: А) “ Гріх” В.Винниченка; Б) “Людина і зброя” О.Гончара; В) “Нарід чи чернь?” У. Самчука; Г) “Огненне коло” І. Багряного; Д) “Дім на горі” В. Шевчука.

В

Объяснение:

Стаття була надрукована у Києвi 9 листопада 1941 року в газетi "Украïнське слово". Основною темою статті було питання про національну свідомість, її сенс і значення для народу і держави.

ответ:Родовід Довженків

Предки Олександра Довженка були чумаками, що переселилися з Полтавщини у Сосницю ще у XVIII столітті. Засновником роду по батьковій лінії був Карпо, що народився 1760 року. У Карпа був син Григорій (народився 1786 року), у Григорія — Тарас (народився 1812 року), який разом із дружиною Марією мав багато синів, що їх у Сосниці по-вуличному величали Тарасовичами, а серед них — і Семен, дід Олександра, а в Семена — Петро, Самійло і Микола, відповідно батько й дядьки Олександра Петровича. У В'юнищах рід Довженків поважали аж настільки, що з вісімдесятих років XIX століття та вулиця, якій пізніше дали ім'я Шевченка, називалася просто Довженковою.

Мати Одарка Єрмолаївна, у дівоцтві Цигипа, була донькою Єрмолая Цигипи, сосницького ткача-художника.

Біографія

Дитинство

Народився на хуторі[2] В'юнище (нині в межах смт Сосниця, Чернігівська область, Україна, за тодішнім адмінподілом — Чернігівська губернія, Російська імперія) у багатодітній селянській сім'ї. У різних джерелах називають різні дати народження О. Довженка: 10, 11 або 12 вересня. Згідно з актовим записом у метричній книзі Соборно-Троїцької церкви містечка Сосниця, він народився 29 серпня 1894 року за «старим стилем» — тобто 10 вересня за новим[3].

Батько й мати були неписьменні. Батько, Петро Семенович Довженко, належав до козацького стану.

Сім'я жила незаможно: землі було немало, проте вона була неродюча, натомість дітей було 14 — Василь (1881—1890), Лаврін (1883—1890), Оврам (1885—1905 (або 1907), Сергій (1887—1893), Іван (1889—1890), Григорій (1891—1892), Олександр (1894), Парасковія (1898—1899), Анна (1900—1918), Мотрона (1903), Андрій (1905—1925), Кулина (1907—1908 або 1909), Поліна (1909), а також дитина, яка померла при народженні чи у перші дні (Олександр згадував хлопчика як «нехрещений»), тому батько «наймався в підводчики та смолярував». Діти в сім'ї рано помирали, майже всі не досягнувши працездатного віку, тому в згадках про дитинство в уяві Олександра Довженка завжди поставали «плач і похорон». Він любив матір, про яку писав: «Народжена для пісень, вона проплакала усе життя, проводжаючи назавжди».

Объяснение:

Питання про сенс життя – це, на мою думку, одна з найважливіших проблем філософії. Навіть вчені – філософи довели, що точної відповіді на це важке питання не існує.У кожної людини сенс життя різний, але він змінюється з віком та життєвими обставинами. Я думаю, що вибір сенсу життя залежить і від умов життя, і від виховання, і від генетичної спадковості, та найбільше – від власної волі людини.У деяких сенс людського життя полягає у тому, щоб створити щасливу сім’ю. Як влучно зазначив В. Сухомлинський, сім’я – це те первинне середовище, де дитина повинна вчитися робити добро. Інші, всі свої сили спрямовують на досягнення добробуту або на сходження кар’єрними сходинками. Отже, кожна людина обирає собі мету і йде до неї різними шляхами. Істина полягає в тому, що сенс життя існує, але для кожного цей сенс свій. Кожен обирає для себе свій шлях сам.Час від часу, особливо в хвилини занепадницького настрою, на думку спадає одне питання, для чого ми живемо? Або в чому сенс нашого життя…? На це питання ніхто не дасть точної, однозначної відповіді. Мене колись теж осінило таке питання. Довго думаючи над ним, зважуючи всі «За» і «Проти» мені все таки вдалось відповісти собі на поставлене запитання. На мою думку, є дві відповіді. Перша відповідь така: Сенс людського життя полягає у тому, щоб зрозуміти у чому він полягає. На перший погляд це твердження видається нісенітницею, але якщо гарненько подумати, то це так і є. Адже, коли зміст життя хоч трішечки, але зрозумілий особистості, то далі жити набагато легше, адже ти знатимеш до чого прагнути. Тобто, кожен з нас, повинен сам для себе визначити, що є головне в житті. Для когось це може бути улюблена справа, для когось навчання, для когось інша людина.По – друге, цінність життя для мене в тому, щоб робити людям добро і не чинити зла, бо якщо в світі не буде добра, людяності та милосердя, то люди своєю поведінкою будуть схожими на тварин і суспільство деградує.Також сенсом людського життя є друзі, рідні, однодумці, кохана людина. Коли поруч всі ці люди, то будь-які справи йдуть на лад. А коли людина закохана, то взагалі хочеться обняти весь світ, окриленим піднесеним. Не дарма кажуть, що закохана людина готова гори звернути, заради кохання. Але не будемо відходити від нашої головної теми.Тобто, сенс життя – сама людина, і все що її оточує.На мою думку, людина повинна прожити своє життя так, щоб забезпечити собі гідне місце в іншому житті. Звичайно, можна прожити життя тільки для себе і ні для кого іншого, але потім, коли ти будеш між небом і землею, після тебе не залишиться нічого…тебе ніхто не буде пам’ятати. Тому, варто задуматись над цим якнайшвидше. Задуматись, кому ти вчинив зло, кого образив. Що ти зробив для того, щоб тебе пам’ятали, шанували? Адже, про людину судять, по його справах. Життя дається всього один раз і не варто витрачати дорогоцінний час на дрібниці. Людина народжена для щастя.Життя складне, суворе. «Життя прожити – не поле перейти». Але ніщо в цьому світі не стоїть на одному місці, все рухається змінюється. Тому, варто пам’ятати, що завтра, післязавтра, будь-коли, все обов’язково налагодиться, зміниться на краще. Тільки треба кожному йти до цього, намагатись змінити цей світ на краще і тоді, завдяки спільним зусиллям, все вийде. Тож варто жити і вірити. Словом, життя триває, не марнуй його!