Які епітети й метафори в поезії Ліни Костенко "Чайка на крижині"До ть будь ласка

Метафора:

- "Все збиралась на силі",

- "Лід кришився, б'ючись об каміння берегове",

- "зима...несла сум'яття вітрів".

Епітети:  

- "бідувала у старій",

- "тодішніх зів'ялих трав",

- "буйно ломилась",

- "у відкриті двері",

- "самотня чайка",

- "крижина тонка",

- "крижина майже прозора",

- "вода весняна",

- "білої свити",

- "на останній крижині".

Краса у житті людини... Про неї мріють, її чекають, нею захоплюються. Про красу думав і писав у своєму щоденнику знаменитий М. Реріх, людина надзвичайно високої культури, гуманіст, мислитель, художник. У самий розпал другої світової війни, 31 березня 1942 р., коли на карту була поставлена доля людства і здавалось, що духовні цінності втратили всякий смисл, він написав:

«...Людина прагне її, знаходить і приймає красу без усяких умов, а так тому тільки, що вона краса, і з благоговінням схиляється перед нею, не питаючи, чим вона корисна і що можна на неї купити? І, можливо, у цьому й полягає найбільша таємниця художньої творчості, що образ краси, створений нею, стає одразу кумиром, без усяких умов. А чому він стає кумиром? Тому що потреба краси розвивається найбільше тоді, коли людина в розладі з дійсністю, у негармонії, у боротьбі, тобто, коли найбільше живе, тому що людина найбільше живе саме в той час, коли чого-небудь шукає і досягає: тоді в ній і проявляється найбільш природне бажання всього гармонійного, спокою, а в красі є і гармонія, і спокій.

Чи можна зараз говорити про красу, про прекрасне? І можна, і потрібно. Через усі бурі людство пристане до цього берега. У грозі і блискавці воно навчиться шанувати прекрасне. Без краси не будуть збудовані нові фортеці і твердині».

Із словами Реріха перегукуються слова діячів української , культури. І, можливо, саме сьогодні, у наш тяжкий час, коли зовсім поруч під кулями і снарядами гинуть діти та жінки, а думки людей зайняті не вічними істинами, а пошуком шматка хліба, варто прислухатися до закликів берегти, плекати красу, культ якої є однією з найхарактерніших рис, притаманних нашій національній культурі.

«Що ж говорити про місце краси в нашій духовності, в нашій творчості, в нашім побуті? Це річ настільки очевидна, що не вимагає обговорення. Чи візьмемо наші вишивки, чи наші писанки, чи наш народний стрій, чи пісню, чи хату, чи — донедавна ще мережані ярма для волів, а ще й досі цяцьковані у гуцулів речі і приладдя — все це просякнене характеристичним панестетизмом, якого родовід не підлягає сумніву і з огляду на його многовікову закоріненість, і з огляду на його форми, і з огляду на разючі, часом, аналогії.

У якого іншого з сучасних нам народів вживається, наприклад, слово «гарний» не в значенні лише «красний» (красивий — прим, авт.), а в значенні внутрішньої якости, добрости, вартости («гарна людина», «гарний врожай», «гарна пшениця»)? І коли пригадаємо собі античногрецьке, властиво, неперекладальне, поняття «калоскагатос», що одночасно означало комплекс «красного й доброго», знову ж напотикаємо праджерело тієї властивосте… наша етика таки зовсім по старогрецькому є органічно злита з нашою естетикою. «Негарний вчинок» або «негарне поступовання» — вирази, які свідчать, що естетика і тут є ніби критерієм етики».

(Є. Маланюк. «Нариси з історії нашої культури»)

«Україна здавна славиться народним мистецтвом. Дівоче вбрання і козацька люлька, топірець гуцула і спинка саней, бабусина скриня і мисник на стіні, вишитий рушник і звичайний віконний наличник — будь-яка ужиткова річ під рукою невідомого художника чи художниці ставала витвором мистецтва. І водночас творилася пісня, з'являвся народний живопис, бриніла бандура, ця українська арфа... Людина оточувала себе красою, знала в ній смак, художньо оздоблювала життя, заполонена одвічним бажанням творити».

Можливо, раніше так і було, але не сьогодні! Щоб стати успішним і випередити дипломованих відмінників, потрібно працювати над виробленням навичок і якостей, які корисні в сучасному суспільстві. Звичайно, в університеті та в школі можна навчитися багатьом цікавим речам, але вони не до вам здобути успішну кар'єру, або фінансове благополуччя. Ви можете підвищити свою ерудицію, розширити свій кругозір, із захопленням вивчати спадщину великих митців. Все це неодмінно цікаве та пізнавальне, але не варто думати, що після вивчення всього цього, отримавши на підтвердження диплом, ви успішно працевлаштуєтесь, і будете мати трудову зайнятість на найближчі 40 років, і будете отримувати високу заробітну плату. Варто усвідомити, що ця система успішної кар`єри вже не працює і потрібно шукати нові шляхи досягнення її.

В більшості випадків молодь вирішує вступити до вищого навчального закладу на автопілоті, та обирає професію не «по душі», а ту, яка користується популярністю, є престижною, приносить багато грошей, яку порадили батьки, або знайомі і т.д. І, в основному, не так заради знань, як заради самого диплому. В цьому й проблема сучасного суспільства - всі з освітою, але неосвічені.