Доповніть речення. «Терцини – це -…, ними написано…». 40б

Терцини-це віршований розмір у Данте Аліг'єрі.

Ними написано поему"Божественна комедія".

Будь-яка людина прекрасно розуміє, що підстрелити одночасно відразу двох біжать в різні боки прудких зайцев неможливо. Це правило застосовується в багатьох життєвих ситуаціях: намагаючись зробити відразу кілька справ, встигнути скрізь, людина часто залишається і зовсім ні з чим. В цьому і полягає сенс прислів'я «За двома зайцями поженешся — жодного не зловиш».

    Щоб отримати якісний і гідний результат, потрібно зосередитися на одній справі, всю увагу і сили віддати його виконанню. Тоді можна домогтися успіху в чому завгодно. Відволікаючись на інші цілі, легко можна упустити з виду щось важливе, врешті-решт залишившись біля розбитого корита. Встигнути все і відразу нереально — ось чому вчить нас ця проста, але така глибока життєва мудрість.

    Можна навести дуже багато прикладів з життя, що підтверджують це прислів'я. З ними щодня стикаються навіть діти. Наприклад, захотілося тобі подивитися по телевізору цікавий кінофільм, але потрібно зробити уроки. Якщо братися за домашнє завдання, намагаючись одночасно дивитися кіно, обов'язково наробиш купу помилок, та й нитка оповіді у фільмі упустиш. У підсумку і уроки будуть зроблені невірно, і кіно здасться нецікавим і незрозумілим. Тому слід витратити час на щось одне, а не братися відразу за кілька справ.

    Наші великі і маленькі життєві цілі — немов спритні зайчики, які так і норовлять втекти в різні сторони. Жодна людина не може одночасно бігти за ними у двох різних напрямках — саме тому краще вибрати одного «зайця», так шанс наздогнати і зловити його набагато вище. Зосередженість на одній справі — запорука успіху, ось чому вчить нас приказка «За двома зайцями поженешся — жодного не зловиш».

З дитячих років запали в душу хлопчика народні пісні, казки, думи, легенди. А ще полюбив маленький Михайлик книжку. «Якось я швидко, самотужки, – згадував пізніше письменник , – навчився читати і вже, на мої дев’ять років, немало проковтнув добра і мотлоху, якого ще не встигли докурити в моєму селі». Та найбільше його захопили дві книжки – «Кобзар» Тараса Шевченка і «Тарас Бульба» Миколи Гоголя. Перші літери  хлопчик вивів виструганою з кленової гілочки ручкою і бузиновим чорнилом.

Коли Михайлику було дев’ять років, його віддали до школи.  Хлопчик на той час вмів уже читати і писати, тому його відразу прийняли до другого класу. Сім’я постійно відчувала матеріальні нестатки, жити було важко, вчитися – теж. На всю родину Стельмахів були одні чоботи, тому часто взимку батько часто носив Михайлика до школи на руках, загорнувши його у якусь теплу одежину.