Вірш Олени Теліги "Сучасникам" як моральний заповіт поетеси
Не лічу слів. Даю без міри ніжність.
А може, в цьому й є моя сміливість:
Палити серце в хуртовині сніжній,
Купати душу у холодній зливі.
Я ще і ще раз перечитую вірш Олени Теліги "Сучасникам". Намагаюся збагнути, що це: лист до читачів, щирий і відвертий, у якому авторка розповідає про себе? Чи може, це — її своєрідний звіт перед нами, перед суспільством? Як на мене, то вірш цей можна ще порівняти з ліричною піснею душі...
Але, якщо навіть погодитися з усіма цими припущеннями, не можна не помітити найважливішого: на ньому стоїть адреса — "Сучасникам". А це значить, що слова вірша звернені до кожної людини, що була сучасником поетки, і до сьогоднішніх сучасників, наших з вами. І тоді приходить розуміння, що у рядках цієї поезії зашифрований заповіт людини, яка знесла на абсолютно добровільну Голгофу неймовірний тягар національної долі — підкреслений український патріотизм і утримала його. Як на початку XX століття — Леся Українка...
Вітрами й сонцем Бог мій шлях намітив,
Та там, де треба, — я тверда й сувора.
О краю мій, моїх ясних привітів
Не діставав від мене жодний ворог.
У цьому зізнанні — величний і водночас важкий життєвий шлях дочки України, яка, поєднавши сталь і ніжність у серці й поезії, окреслила перед сучасниками, минулими, сьогоднішніми і майбутніми, поняття щирого, а не плакатного патріотизму. Я часто поруч з її ім'ям читаю слово "самопожертва". Думаю, сама вона мало замислювалася над таким символом її життя. Найважливішим для Олени Теліги було прагнення донести і показати співвітчизникам істинну любов до Батьківщини, пробудити і їх серцях такі ж почуття, наповнити їх серця бажанням присвятити своє життя Україні.
Тому вірш "Сучасникам" є моральним заповітом кожному українцю.
Поделитесь своими знаниями, ответьте на вопрос:
У якій із пар слова не пов’язані між собою за походженням? Змія-земля Початок-кінець М’яч-м’який Осока-сік Вікно-око
Тема: туга за рідним краєм.
Ідея: ніде людині не буде так спокійно, як на Батьківщині.
Художні засоби "Під чужим небом"
Епітети: паризькі бруки, вулиці прастарі, матернії руки, вогненний слід, сіре поле, кришталеві хвилі, смертний біль, бронхітне гавкання, цвинтарно-мертвий спокій.
Анафора: Ні, не знайти. Ніхто не знає / Ніхто не чув твоїх плачі.
Повтори: А я тут, на чужинних бруках, чужий - несу чужий тягар; Тільки б рідного поля зворушлива стрічка! /Тільки б сіра солома прабатьківських стріх!
Ритор. запитання: Заспокоїти серце? Та чим же? Та як же? Що мені телефони, версалі, експреси? Нащо грім Аргентин? Чудеса Ніагар?
Алітерація: (р) - Зростає лише рівний профіль і зоряний зір.