Па якой прычыне Данік быў вымушаны другі год сядзець у трэцім класе

Роман «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» я вважаю глибоко психологічним твором. Панас Мирний змусив задуматися над однією з найголовніших проблем життя - проблемою вибору. Рано чи пізно вона постає перед кожним. В романі увага спрямована на те,як вирішує цю проблему головний герой - Чіпка Варениченко.

Кожна людина народжується для щастя,радощів. Кожна мати бажає своїй дитині світлої долі. Прагнула до цього і Мотря, мати Чіпки, але всі мрії і сподівання розбивались об камені тогочасної дійсності. Чіпка не може змінити соціальні обставини, наштовхується на байдужість людей, не мириться з цим і прагне відшукати правду і справедливість. Перед ним постійно стоїть проблема вибору: змиритися і «жити як всі, чи піти в житті своїм шляхом. Автор яскраво і захоплююче змальовує Чіпку на протязі всього його життя. Переді мною проходить жахливе , на мою думку, дитинство хлопчика. Бідність,нестатки, непорозуміння з дітьми, але гірше за все те, що і дорослі люди збиткувалися над ним. «Отак жив Чіпка, виростав у голоді та холоді, злиднях та недостачах». Так прикро вражають його маленьку душу слова «безбатченко»,»байстрюк»,»виродок»,»запорток» і в його добрім серці росте озлобленість не тільки на людей, а й на Бога : чому він не покарає лихих, щоб вони не кривдили добрих ? Дід Улас розповів Чіпці про його батька, як знущалися над ним пани, як віддали в солдати . Хлопець болісно переживає кривду цього старого пастуха : « І прокидалась невеличка злість у його невеличкому серці, росла, виростала...» Чіпка проймається глибокою ненавистю до панів : « Чому він (батько) їх не вирізав ,не випалив ?» А згодом :» Я йому такого півня пущу ! « Мені здається , що це вже певні життєві позиції . Однак хлопець не тільки ненавидів ,а й любив. Любив казки діда Уласа, бабу Оришку. А ніжне кохання до Галі , яку щиро хотів зробити щасливою. Автор змальовує свого героя людиною, яка любить в житті і в природі все добре, ласкаве, красиве, всім цікавиться .

Працьовитий хлібороб , розумний господар, опора для матері, здатний до всякої справи - таким бачимо Чіпку в подальшому. Внутрішньо я відчуваю, як моя жалість переростає в почуття захоплення його успіхами. У цей час він думав , що знайшов в житті свій ідеал, та не знав, що ще очікує його. Чіпка протестує , бореться , шукає справедливості в житті, але, не знайшовши її, стає «пропащою силою». Він потім деморалізується, заводить дружбу з розбишаками , починає пиячити, ночами «навідується до панської комори», ступає на»слизький шлях». Та на те є істотні причини:судовики обманом відібрали в Чіпки основу основ його існування-землю, після чого перед цією людиною постало оте жахливе: «Йти, куди хочеш». Чіпка тяжко пережив глибоку моральну кризу, зумовлену втратою землі:»...хотів чесно господарювати, а землю відібрали, хотів по правді жити, а правди не було, любив людей, а люди «готові один одного в ложці води утопити».

Та була остання крапля, через яку Чіпка знову пустився у злодійство. Ніщо вже потім не могло його спинити. І його впевненість у тому, що зло треба бороти злом, обернулась злом проти ньго самого.

Це зло привело Чіпку до кривавої різанини на хуторі Хоменків, стала причиною самогубства Галі, а пізніше- смерті матері. Суспільство, в якому жив Чіпка, знищувало його.

Не вміння знайти справжні шляхи боротьби проти гнобителів і кривдників, «крива стежка» бунтарства і перетворили Чіпку на» пропащу силу». Чіпка обрав шлях боротьби, але не розумів, що боротись за правду треба тільки правдою, а неправда породжує ще більше зло.

Цей правдошукач зрозумів-таки, що його «правда» не дотягує до ідеалу. Людина такої сили волі, такий життєлюб, а суспільство, в якому жив, знищило його. 

Іван Якович Франко народився 27 серпня 1856р. у підгірському виселку Нагуєвичі Дрогобицького повіту в родині сільського коваля. Вчився він у сільській школі, спочатку в Нагуєвичах, а потім у Ясениці Сільній, у Губичах; з 1864 по 1867 рік — у Дрогобицькій школі василіян, а далі у гімназії, яку закінчив 1875р. Його батько, Яків Іванович, помер, коли І. Франкові було лише близько одинадцяти років. Саме про смерть батька у 1871р. Франко написав свій перший вірш. Вітчим добре поставився до свого пасинка і дав йому змогу продовжувати навчання. Та невдовзі у молодого гімназиста померла і мати (1872 року), яку він дуже любив і присвятив їй свої згадки у вірші «Пісня і праця» (1883р.), у поемі «Гадки на межі» (1881p.). І після смерті матері Івана Франка вітчим, одружившись вдруге, не змінив свого ставлення до пасинка і допомагав йому продовжувати навчання. 26 липня 1875 року Іван Франко закінчує Дрогобицьку гімназію і одержує атестат зрілості. Вже з дитячих років «Кобзар» Т. Шевченка став його улюбленою книгою. В гімназії Франко глибоко цікавиться і знайомиться з літературою польською, німецькою, французькою, з латинськими класиками. Влітку 1874 року І. Франко подорожує вперше самостійно по Підкарпаттю (Лолин, Тур'я, Волосенки і т. д.) і робить фольклорні записи, а восени 1875 року вступає на філософський факультет Львівського університету. Ще гімназистом він друкує свої перші літературні твори в студентському університетському журналі у Львові «Друг». Вступивши до студентського «Академічного гуртка», Франко став активним працівником і автором його органу «Друг»: вміщує поезії, переклади, друкує першу велику повість «Петрії і Довбущуки», з особливим запалом знайомиться з російською революційно-демократичною літературою, друкує в «Друзі» (1877р.) переклад роману М. Чернишевського «Что делать?», перекладає вірші Пушкіна «Ворон к ворону летит» та «Русалка», що ввійшли в першу збірку поезій «Баляди і росказы» (1876р.).