Період творчості Т. Шевченка, до якого належить поема "Кавказ"​

Відповідь: поема "Кавказ"​ належить до періоду "Трьох літ " .

Пояснення:

ответ: Народилася 1 січня 1950 в селі Любарці Бориспільського р-ну Київської області. Закінчила філологічний факультет Київського державного університету імені Т. Г. Шевченка (1976). Працювала на видавничій (1969–1978) та журналістській (1978–1989) роботі.

Авторка поетичних книжок «День народження грому» (1984), «Гостини» (1986), «Цвіт королевий» (1988), «Ковток тиші» (1999), «Слон мандрує до мами» (2001), «Профіль вечора» (2013), збірок ліричних новел «Катруся з роду Чимчиків» (1992) та «Будинок старий, як світ»(1999), віршів та оповідань у книзі «Чарівний вузлик» (2000), народознавчої книжки для дітей «Забавлянки мами Мар'янки» (1992, у співавторстві), «Ну й гарно все придумав Бог» (2003, видання отримало Грамоту Президента Форуму видавців у Львові), книжки вибраного для дітей «Місяць у колисці» (2012), книжки-білінгви «Скільки? / How many?» (2014), оповідання «Мій тато став зіркою» (2015), повісті «Тринадцятий місяць у році» (2017), «Абетка рідного дому» (2017).

Також Галина Кирпа є авторкою шкільних читанок «Ластівка», «Біла хата», «Писанка», «Зелена неділя», «Короткого біографічного довідника» авторів цих читанок (під спільним псевдонімом Оксана Верес — разом із Дмитром Чередниченком), посібника з етики для початкової школи «Андрійкова книжка» (для 1, 2 кл. — 1992, для 3 кл. — 1993, для 4 кл. — 1996; у співавторстві), тритомної читанки-хрестоматії для дошкільнят «Український садочок» (спільно з Дмитром Чередниченком), хрестоматії школяра «Про маму» (2001), антології поезії української діаспори «Листок з вирію» (спільно з Дмитром Чередниченком — 2001, 2002), хрестоматії світової літератури для початкової школи «Світ від А до Я» у трьох томах (2007).

Твори Галини Кирпи перекладено албанською, англійською, білоруською, польською, російською та французькою мовами. Друкувалася в Польщі, Білорусі, Чехії, Словаччині, Канаді, США.

Объяснение:

аромат львова

після кількагодинної прогулянки вулицями львова починаєш відчувати себе мислителем загальнолюдського значення. сюди приїжджають не просто подивитися, а духовно наснажитися. не один колишній львів’янин, нині мешканець києва, а чи москви, чи нью-йорка, сподівається знову наситити своє серце флюї львова, відчути солодку відповідність свого внутрішнього ритму з пульсом буття. у ту мить, коли довговічне каміння нашіптує про нетлінні цінності світобудови, коли історію прочитуєш навіть дотиком руки,— кров по жилах струменить так лагідно, як вода лісового струмочка.

різноманітні вежі, шпилі, куполи, колони є ніби вулканічним виверженням духовної магми людства, яка так буйно прорвалася назовні з невидимих глибин у цьому місті, що зветься львовом, і застигла в дивовижних архітектурних формах. тут сповнюєшся відчуттям, що життя не минає даремно.

невеликий архітектурний комплекс вірменського катедрального собору є питомим фрагментом львова, без якого той не був би самим собою. мікросвітові собору притаманна аура, у якій народжуються емоції, здатні народжуватися тільки тут.

заснований 1356  р., він став і культовим осередком численної вір­менської громади й одним із культурних центрів львівського поспільства. щоразу, крокуючи вірменською вулицею, радо відчуваєш, як силует вежі храму, спроектованої петром красовським із лугано, лагідно проникає в твою свідомість. відгороджене ґратками подвір’я вір­менського собору викликає непереможне бажання потрапити під його склепіння, бо здається, що, ступивши за цей поріг, опиняєшся в іншому вимірі простору і часу. і ось ти стоїш між сивокамінними колонами аркадних ніш, та ще за непроникною стіною дошкульного львівського дощу, без якого такі хвилини немислимі: саме дощ створює ледь помітне водяне екранне полотно, на якому пробігають живі картини минулого. і це казково! а якщо спроби споглядання візій виявилися марними, то можна згадати яскраву сцену з відомого кінофільму за участю михайла боярського «д’артаньян і три мушкетери», у якій відбувається дуель гасконця з атосом, портосом і арамісом. місцем зйомки її й стало це подвір’я. тут же — надгробки з епітафіями 600­річної давності, з яких удається зрозуміти хіба те, що й могили не вічні.

вулиця вірменська  —  одна з не багатьох, яка передає львівську старовину найчіткіше, так би мовити, стійко утримує її аромат. лаконічна й виразна форма ренесансного порталу житлового будинку № 20 чи не найкраще засвідчує собою xvi  ст., яке на вірменській «випинається» з багатьох кутків і ніяк не поступиться наступним століттям. навіть хронос, котрий є символом швидкоплинності часу, фігурою котрого оздоблений фасад однієї з найцікавіших кам’яниць львова — ампірний будинок «пори року», ніяк не може зарадити такому повільному рухові століть на цій вулиці. навіть зодіакальний фриз, яким оздоблено цю ж кам’яницю, своїми дванадцятьма сузірними знаками втричі швидше лічить перебіг року, однак історична зміна віків усе одно ледь торкається вулиці вірменської. приваблюють рельєфи роботи гартмана вітвера на сусідній кам’яниці № 21, на яких прадавні міфологічні мотиви, напевно, також покликані символізувати людський поступ через народження нових поколінь. поколінь, яким хоч і накреслено передавати одне одному естафету конкретної миті  —  «тепер і тут», а все ж таки судилося колись оволодіти часом завдяки подоланню