Збірний образ вчителів. Їхня роль у повісті "Шпага Славка Беркути"

1)Максим – наймолодший син Захара Беркута, перейняв ідеали батька, хоробро б’ється у першій сутичці з монголами. Закоханий у боярську дочку — Мирославу.
2)Максим Беркут зовнішність: «…його хороше, сонцем обпалене і здоровим рум’янцем осяяне, одверте, щире лице»
4)Риси характеру Максима Беркута
наполегливість; цілеспрямованість; мужність; велика сила волі; незламність, твердість; готовність до самопожертви; свідомість обов’язку.
«Усюди був однаковий, спокійний, свобідний в рухах і словах..» «В його серці, смілім і чистім, як щире золото…»

“Захар Беркут” характеристика Максима Максим — простий, як сама земля, як величезні гори, як стрімкі річки, як кришталеве повітря. Здається, все він черпає з самої душі природи і збирає у своєму серці. Він безстрашний і сміливий. Його природний розум, кмітливість. «Все у нього виходило в свій час і на своїм місці, без сумішки й сутолоки; всюди він був, де його потрібно, всюди вмів зробити лад і порядок», — пише Іван Франко. Навіть бояри поступово починають поважати Максима, адже він дає розумні поради, а головне, врятовує дочку боярина Мирославу, коли вона потрапила у лігво ведмедів. Це свідчить про його рішучість і одночасно скромністю, бо Максим не хизується своїм подвигом.

Объяснение:

Рукописний збірник з текстом «Слова» зберігався в бібліотец Ярославського монастиря, скасованого указом Катерини II 1787 р. Архимандрит монастиря Іоїль Биковський, народження 1726 р., вихідець з Білорусі, вихованець Києво-Могилянської академії, був переведений на пенсію й лишався в монастирі до смерті (1798). До збірника входили хронограф, «Сказання про Індійське царство», «Повість про Акира Премудрого», «Девгенієве діяння» та «Слово».

Чому твір пройшов мало помітним

Написане невдовзі після походу 1185 р.

. «Слово» було написано в кінці XII століття, невдовзі після описуваної події (часто датується тим же 1185 роком, рідше 1-2 роками пізніше).

Пройшло малопомітним через такі причини:

- Історичні обставини XII-XIII ст. - княжі усобиці, половецькі набіги, навала ординців зі сходу. Списки зникають;

- Після татаро-монгольської навали твір втрачає політичну актуальність, стоїть окремо в естетичній системі через нетрадиційність форми, складність мови;

- Присвячене порівняно незначній події, ще й не розповідало про неї, а обговорювало її науку.

Самоназва: слово, повість, піснь. Автор відчуває, ніби він виголошує твір, а не пише його. Штучне й вільне дихання усної мови. Доступні й фольклорні образи. Звернення до слухачів: «не ліпо ни бяшеть, братіє», «почнем же, братіє». До кола слухачів вводить і сучасників, і людей минулого.

Автор літописного оповідання – сумлінний книжник, котрий викладає «дійсну» історію, як вона збулася реально. При цьому він пам’ятає, що є християнином, отож цитування Святого Письма, монолог Ігоря, в якому розкривається «гнів божий» за сподіяні справи, – то цілком пасує до образу благовірного літописця