ів! Запишіть ШІСТЬ (6) питань, що у вас виникли під час прочитання поезії "кольорові миші" Ліни Костенко? Відповіді давати не треба. Ось текст твору: Давно, іще в шістсот якомусь році, ну, цебто більш як три віки тому, коли носили шпаги ще при боці і розважали стратами юрму, коли відьом палили при народі, коли наук не знали ще ладом, — кажу, давно, кажу, у Вишгороді підсудна Анна стала пред судом. Було тій Анні, може, десять рочків, Її привів розлючений сусід. Багряне листя, кілька тих листочків, останнє листя із кленових віт було на стіл покладене, як доказ, і шаруділо тихо на сукні. Осіннє сонце, яблуко-недоквас, стояло в голих кленах у вікні. І той сусід сказав тоді у тиші: — Панове судді! Я її привів. Вона робила... кольорові миші з оцих ось жовтих і сухих листків. Ото складе листочок до листочка, два рази хукне — так і побіжать. У мене діти, в мене син і дочки, у них цяцьки так жужмом і лежать. Вони були нормальні і здорові, а ця чаклунка збила їх з пуття. Вночі їм сняться миші кольорові. Од тих мишей немає нам життя! Тоді суддя в судейській чорній мантії сказав: — Життя — це справа без гарантії. Чаклунок ми караєм по закону. Перехрестіться, пане, на ікону. Скажіть суду: вона із димаря вночі літала чи згасила зірку? Чи вам ті миші згризли сухаря, а чи прогризли у підлозі нірку? Сусід сказав, що миші ті якраз такої шкоди не чинили зроду, що в господарстві наче все гаразд, а йдеться швидше про моральну шкоду. Суддя спитав: — Вони на вас гарчать? — Та, — каже, — ні. Але вони яскраві. — Два рази хукнув писар на печать. Сиділа тихо дівчинка на лаві. Був сірий день. І сірий був сусід. І сірий стіл. І сірі були двері. І раптом нявкнув кольоровий кіт. Залив чорнилом вирок на папері.

Объяснение:

Чому сусідські діти, боялися яскравих листів

що сусіду зробилося,що він хотів так стратити дитину

Що сплнукнуло суддю до винесення вироку

Чому суддя намагався до дитині, адже тоді до чаклунок ставилися жорстоко.

Звідки сусід взнав прочаклування дівчини

Чому дівчинка навіть не намагалася виправдатися.

Чи була вона насправді чаклункою

1) Як звали дочок Максима Гримача?

2) Чому і кому на весіллі  Тетяни М.Гримач сказав"...Дитино моя хороша! Загубив я твій вік молодий!..."

3) Про кого це:" хороша, пишна, як королівна"?

4) Чия це характеристика : "хоробрий, уродливий, сміливий, як сокіл"?

5)Жанр "Максима Гримача" (роман, оповідання, новела, тощо)?

6) Чи згодін ви з думкою про твір:  Ідея твору -обстоювання не спотворенного мйновими розрухунками родинного щастя.

7) Літературний напрям( реазізм, сентименталізм, романтизм, єекспрессіонізм...тощо)

9) Справжне ім.я Марко Вовчок

10) Чиї це слова " зацвіте перша вишня у твоєму саду, закує сива зозуля - я припливу..."

Людина» — багатозначне слово. Воно позначає одну з істот на землі і водночас має піднесене значення всього загалу якостей і почуттів, які повинна мати в собі ця істота. У такому випадку де слово пишуть з великої букви — Людина... 
Що ж потрібно кожному з нас для того, щоб іменуватися Людиною? Одні скажуть — бути порядним і добрим, інші — мати купу грошей, треті дадуть відповідь: «Що потрібно? Нічого! Я маю руки, пересуваюся на двох ногах, значить, я і так людина. А з великої букви чи з малої — неважливо. Яка різниця?» Відполімо: різниця дуже велика. Пересуваються, вживають їжу, сплять всі живі істоти на Землі, але вони не можуть називатися людьми. Від тварин нас відрізняють не лише анатомічні ознаки, навіть не розвинений інтелект. Нас відрізняє людяність. 
Для того, щоб вважати себе людяними, ми повинні бути добрими, чесними, справедливими. Однак головне — любов до ближнього свого. Всі ми чули, що потрібно до інших ставитися так, як хотів би, щоб ставились до тебе. Це означає, що на жодну хвилину не можна забувати: поряд з тобою є люди, яким, можливо, потрібна до потрібне співчуття. Хто знає, може, співчуття чекають саме від вас? І саме від вас сподіваються отримати необхідну до Подумайте, перш ніж відвертатися; ви теж бували у ситуаціях, коли добра порада, ласкавий погляд були так необхідні! Так чому ж багато хто з нас забуває про це? 
Розповідають, що іноді, коли на кішку нападають собаки, інші кішки починають захищати її, кидаючись у бій з суперником, набагато сильнішим від них. Слухаєш такі розповіді й дивуєшся: якщо навіть тварини захищають одна одну, то як же люди можуть лишатися байдужими до нещасть своїх .близьких? Однак не всі, далеко не всі. Знаємо випадки справжньої самопожертви, гідної звання "Людина". Це і герої війни, що йшли в атаку, перебували в нелюдських умовах для щастя майбутніх поколінь, і вірний друг, що ділиться останнім шматком хліба, ризикуючи залишитись голодним сам, і наша рідна матуся, яка ночами не спала, чекаючи нас із далекої поїздки, Хвилюючись за нашу долю. Не обов'язково шукати приклади істинної людяності у книжках, у розповідях, можна озирнутися довкола, придивитися до близьких, до друзів, зазирнути вглиб власної душі і зрозуміти, що справжній некорисливий подвиг в ім'я людяності тут, поруч з нами. Так давайте ж навчимося любити одне одного, поважати прагнення, думки й почуття людські, давайте віднині й назавжди за основу свого життя візьмемо правило діяти лише за законами честі, моралі — тими складовими, що і становлять основу того, що робить вас Людьми, — людяності. Тоді не вивикатиме війн, у небуття підуть сварки й суперечки, головною ж цінністю стане життя кожного із жителів планети. І звучатимуть у душах людей слова Василя Симоневка: 

Ти знаєш, що ти — людина? 
Ти знаєш про це, чи ні? 
Усмішка твоя — єдина. 
Мука твоя — єдина, 
Очі твої — одні.