З приводу чого зажурилися батьки Катерини?а) Її хворобуб) Неврожайв) Непорозуміння із сусідамиг) Через відсутність чоловіка у дочки​

Відповідь: г.

Через відсутність чоловіка у дочки.

Добрый день!

Отличный вопрос! Чтобы ответить на него, давайте разберемся, что такое общепедагогические методы и как они отличаются друг от друга.

Общепедагогические методы - это способы обучения, которые применяются учителями для достижения определенных целей в образовательном процессе. Они помогают нам передавать знания, развивать навыки и способности учеников, а также формировать их личность.

Итак, посмотрим на варианты ответов и проанализируем каждый из них:

a. Игра - игра важный педагогический инструмент, который позволяет детям учиться через непосредственное взаимодействие с окружающим миром. В игре дети могут пробовать разные роли, испытывать новые ситуации и решать проблемы. Игра развивает творческое мышление, коммуникативные навыки и социальные умения. Таким образом, игра является общепедагогическим методом.

b. Описание - это метод, когда учитель передает информацию о чем-то с помощью слов и текста. Описание помогает нам описать предметы, явления или события. Однако, описание само по себе не является полноценным обучающим методом, так как не включает активной деятельности учеников.

c. Беседа - это метод, при котором учитель вступает в диалог с учениками, чтобы обсудить определенную тему или проблему. Беседа позволяет ученикам высказывать свое мнение, аргументировать свои мысли и обмениваться информацией с другими. Таким образом, беседа является общепедагогическим методом.

d. Лекция - это метод, когда учитель передает информацию вслух, а ученики слушают и записывают эту информацию. Лекции часто используются для передачи сложной и объемной информации. Однако, лекция сама по себе не является активным обучающим методом, так как она не предполагает активного участия учеников.

Таким образом, из предложенных вариантов ответов на вопрос "К общепедагогическим методам не относится:" можно выбрать вариант d. лекция.

Мої роздуми над твором В. Дрозда «Білий кінь Шептало». «Супроти вітру довго не пробіжиш і розумніше до часу прикинутися скореним, лишившись в душі вільнім, аніж бути скореним насправжки». З точки зору композиції, логічніше було почати твір якимось вступом, можливо, розповіддю про біографію письменника чи про літературний процес того часу. Але я відразу виніс на початок свого твору тезу, яка не дає мені спокою. Перш ніж ми почали обговорювати цей твір у класі, ми встигли обмінятися враженнями з іншими учнями. Я зі здивуванням дізнався, що більшість з них сприймає новелу про коня Шептала як новелу про життя тварини, тобто буквально, прямолінійно, якщо не сказати — надто буквально. Але мені здалося, що цей твір символічний і зовсім не про тварину в ньому йдеться. Я вважаю, що за образом Шептала стоїть глибока алегорія. Шептало — уособлення людської душі, її вагань та поневірянь: прагнення волі чи підкорення силі обставин? Протест чи конформізм? Цитата, винесена мною на початок твору, спричинила глибокі й серйозні роздуми. Але, чи не вперше, я не маю категоричного судження, впевненої власної позиції. Тож я нічого не стверджуватиму, але спробую подумати просто в цьому творі. Є проблеми, про які ти б ніколи й не замислився: якісь конкретні реальні речі до часу видаються важливішими. Але отак, майже випадково, зіткнувшись із цим, я не можу лишитись осторонь... Головний герой новели (дивно говорити так про тварину, але його непроста душа, сповнена цілком людських переживань та вагань, дає нам таке право) наприкінці твору таки повертається до свого хазяїна Степана. Втеча на волю видається нібито стихійною дією, він радий ткнутися мордою в руки Степана, не боїться й майбутніх сварок чи навіть ударів. Мені було боляче це читати. Це не історія про безмежну довіру тварини до людини чи щось таке, а історія про викривлення, приручення гордої красивої душі. Принаймні така моя думка. Це історія підкорення, навіть поневолення. 1 якщо спочатку це поневолення було тільки формальним, то наприкінці воно стало остаточним, бо неволя — не жердини, з яких складається загорожа, неволя — всередині... Те саме з людиною. Не в змозі надалі чинити опір, людина думає, що «розумніше до часу прикинутися скореною, лишившись в душі вільною, аніж бути скореною насправжки». Але де ж гарантія, що роль, маска не стане сутністю, шо дух волі не загубиться, не вивітриться? То як? Краще удати з себе скореного? Чи треба бігти проти вітру проти течії? Це не питання відірваної від життя філософії, це питання світогляду, життєвої позиції, питання нагальне, якщо можна так сказати... Скільки разів ми ставимо його собі, але ніколи не доходимо до широкого узагальнення. Таке узагальнення підказав мені твір Володимира Дрозда. Поки що я не маю повної, остаточної відповіді на це питання, але шукатиму її і не полишу своїх роздумів на півдорозі... Вийшло так, що в моєму творі значно більше питань, аніж відповідей. На жаль чи на щастя, в житті теж значно більше питань, аніж відповідей. Я схиляюсь до позиції опору, протесту, боротьби. І тут ховається небезпека: чи не виллється це все у звичайний максималізм, загальне заперечення, боротьбу всіх проти всіх? От... І знов питання. Важко дати відповідь за такий короткий проміжок часу, у такому короткому творі. Нелегко й взагалі знайти ці відповіді. Твір В. Дрозда незвичайний, він вражає своєю глибиною і не залишає байдужим. Я сподіваюсь, шо, перечитавши його ще раз, я осягну більше, відкрию, можливо, приховані підтексти. Сподіваюсь, що хоча мої роздуми й не принесли поки що бажаного результату, але її думки та почуття, що їх викликав у мене твір «Білий кінь Шептало» Володимира Дрозда, до мені колись краще зрозуміти себе, розібратися в певних життєвих ситуаціях.