Назва сумки, з якою Славко ходив на тренування?

Сумка з якою ходив Славко на тренування називається спортивна сумка

Объяснение:

1. Найкраще мораль байки «Жаба і Віл» передає прислів'я (Б) не надувайся, жабо, бо до вола ще далеко.

 

2. У судовому засіданні (байка «Щука») НЕ брав участі (Г) Ведмідь.

 

3. Адвокатом Щуки на суді була (Г) Лисиця.

 

4. В образі Жаби втілено негативну людську ваду – заздрість. Через неї вона захотіла бути великою, як віл, надулась та луснула. Заздрісні люди трапляються у нашому житті. Ця риса харак¬теру може виявлятися у інтригах, що плетуть деякі однокласники, щоб здобути щось подібне, щоб не вчитися.  

      ЖАБА І ВІЛ

Раз Жаба вилізла на берег подивиться  

Та й трошечки на сонечку погріться.  

Побачила Вола  

Та й каже подрузі тихенько  

(Вигадлива була!):

— Який здоровий, моя ненько!  

Ну що, сестрице, як надмусь.  

То й я така зроблюсь?

От будуть жаби дивуваться!

— І де вже, сестро, нам рівняться! —  

Казать їй друга почала;

А та не слуха... дметься... дметься...

— Що, сестро, як тобі здається.  

Побільшала хоч трохи я?

— Та ні. голубонько моя!

— Ну, а теперечки? Дивися!

— Та годі, сестро, схаменися! —  

Не слуха Жаба, дметься гірш.  

Все думає, що стане більш.  

Та й що, дурна, собі зробила?  

З натуги луснула — та й одубіла!

Такі і в світі жаби є.  

Прощайте, ніде правди діти;  

А по мені — найлучче жити.  

Як милосердний Бог дає.

5. Мораль байки «Жаба і Віл».  

Такі і в світі жаби є.  

Прощайте, ніде правди діти;  

А по мені — найлучче жити.  

Як милосердний Бог дає.

Мораль байки вчить не заздрити, зважувати свої сили, не бути самовпевненим, радіти з того, яким є, не вважати себе найкращим, жити по своїх здібностях та можливостях, не марнувати своє життя на забаганки.  

 

6. Лисиця втілює такі типові риси характеру : хитрість, лицемірство. Напевно, важко сказати чи бувають люди, які жодного разу в житті не схитрували. Але усі засуджують цю рису. Адже вона може принести біду іншим, похожа на неправду, використовує других.

 

7. Характеристика Щуки. Щука – це хижа риба, від неї «у ставу ніхто життя не мав: того заїла в смерть, другого обідрала». Так про неї звучало у доносі. Правда це чи ні, та одна деталь у байці засвідчує, що вона не без гріха. Ходила чутка, «що ніби Щука та частенько, як тільки зробиться темненько, Лисиці й шле то щупачка, то сотеньку карасиків живеньких Або линів гарненьких...». Як говорять у народі, диму без вогню не буває. Недаремно, на захист Щуки і стала та Лисиця, яка брала хабарі.  

 

8. В байці судді виступають поверховими, без знання своєї справи, нікчемними, їх легко обманути, їхній вирок не є справедливим. Таких людей називають нечесними. Л. Глібов свідомо увів до сюжету байки суддями Ослів (не виділяються розумом), нікчемну Шкапу, два стареньких Цапа (які, мабуть, бояться втратити роботу, тому не раз ідуть проти совісті).

 

9. Байка «Щука» належить до сатири. Твір є викривального характеру. Автор різко висміює несправедливий суд, висміює нечесних та підкупних суддів. Нема жартівливого та доброзичливого тону.  

 

10. Мені найбільше сподобалася байка Л. Глібова «Жаба і Віл». Вона має жартівливий тон, смішними є нездійсненні намагання Жаби стати великою, як Віл, незважаючи на плачевний кінець. Але він є засторогою усім заздрісникам.  

 

11. На ілюстрації ми бачимо Жабу, котра «не слуха…дметься…дметься ». Вона зеленого кольору. Велика та надута. Ось-ось лусне. Очі дуже великі від перевтоми. Вона весела, бо не чує порад інших та не хоче розуміти, що її намагання  марні.  

 

12. Мораль до байки «Щука».

Задля справедливості

До когось це звертання:

Кидати щуку в річку –  

Нечесне намагання.

 

13.1. Вивчити напам'ять байку Л. Глібова «Щука».

      ЩУКА

На Щуку хтось бомагу в суд подав.

Що буцімби вона такеє виробляла.

Що у ставу ніхто життя не мав:

Того заїла в смерть, другого обідрала.

Піймали Щуку молодці

Та в каплиці (посудина з ручками для носіння рідини)

Гуртом до суду притаскали,

Хоча чуби й мокренькі стали.

На той раз суддями були:

Якіїсь два Осли,

Одна нікчемна Шкапа

Та два стареньких Цапа. —

Усе народ, як бачите, такий

Добрячий та плохий.

За стряпчого, як завсігди годиться.

Була приставлена Лисиця...

А чутка у гаю була така.

Що ніби Щука та частенько.

Як тільки зробиться темненько,

Лисиці й шле то щупачка,

То сотеньку карасиків живеньких

Або линів гарненьких...

Чи справді так було, чи, може, хто збрехав

(Хто ворогів не мав!), —

А все-таки катюзі.

Як кажуть, буде по заслузі.

Зійшлися судді, стали розбирать:

Коли, і як воно, і що їй присудити?

Як не мудруй, а правди ніде діти.

Кінців не можна поховать...

Не довго думали — рішили

І Щуку на вербі повісити звеліли.

— Дозвольте і мені, панове, річ держать, —  

Тут обізвалася Лисиця:

— Розбійницю таку не так судить годиться:  

Щоб більше жаху їй завдать

І щоб усяк боявся так робити, —  

У річці вражу Щуку утопити!

— Розумна річ! — всі зачали гукать.  

Послухали Лисичку

І Щуку кинули — у річку.

 

13.2. Л. Глібов «Вовк та Ягня» (1854р.)

На світі вже давно ведеться,

Що нижчий перед вищим гнеться,

А більший меншого кусає та ще й б'є —

Затим що сила є...

В образі Якима Сомка П. Куліш відобразив власний ідеал українського гетьмана: розумної, талановитої, освіченої людини, здатної об’єднати в самостійну єдину державу усі роз’єднані землі країни. Герой, як і сам автор, вважає, що для цього потрібно відновити давню славу України, піднести освіту і культуру, встановити міжкласовий мир і утвердити старшинське панування.

Яким Сомко виступав проти поширення на українських землях впливу Польщі, тобто шляхетських звичаїв, і планував виступити проти гетьмана правобережної України, яка у той час знаходилася під владою Польщі. Він був впевнений, що міг розбити своїх ворогів і таких, як і він, претендентів на гетьманську булаву, тільки не хотів братнього кровопролиття. Сомко зневажав демократизм запорожців, він підтримував бунтарство міщан проти козаччини.

Ще один реальний персонаж роману — проголошений січовиками гетьманом запорізький отаман Іван Брюховецький. Його характер зображений письменником як характер певної історичної особи, його методи досягнення мети відтворені у романі з усією правдивістю. Це була підступна, хижа, владолюбна людина, політичний авантюрист без честі і совісті. Своїм фальшивим народолюбством і демагогічними обіцянками він привернув до себе усіх, на кого тільки можна було опертися для здобуття гетьманської булави.

На «чорній раді» І. Брюховецький був пишно вбраний і мав усі гетьманські клейноди, адже він був упевнений у своїй перемозі, заради якої прихилив на свій бік московських бояр. І. Брюховецький запросив до участі у раді «мужицьких виборних» та «бургомістрів од міщан», але ті, хто його добре знали, розуміли, що це тільки гра в демократію.