Сказка о яян" (на во дать конкретные ответы) 1.Как образом пастушок попал в город, где жили яяны? 2.Чем занимались жители города? 3.З какой обратился пастушок к первому попавшемуся мужчине? 4.Кто из жителей города рассказал пастух о принципе жизни яянив и что это за принцип? 5.Почему этот человек услышала во а все остальные не слышали? 6. Почему человек отказался от парня? 7.Чим питались жители подземного города? 8. При рассказавший юродивый яяну, когда тот впервые попал в город? 9.Как парень сумел открыть ворота? 10.Чому пастух решил позаботиться о старом и как дед к этому отнесся? 11. Что нашел парень в себя за плечами, когда он с дедом вышел на этот мир? 12.Даты определения притчи. Чем питались жители подземного города? 8. При рассказавший юродивый яяну, когда тот впервые попал в город? 9.Как парень сумел открыть ворота? 10.Чому пастух решил позаботиться о старом и как дед к этому отнесся? 11. Что нашел парень в себя за плечами, когда он с дедом вышел на этот мир? 12.Даты определения притчи. Чем питались жители подземного города? 8. При рассказавший юродивый яяну, когда тот впервые попал в город? 9.Как парень сумел открыть ворота? 10.Чому пастух решил позаботиться о старом и как дед к этому отнесся? 11. Что нашел парень в себя за плечами, когда он с дедом вышел на этот мир? 12.Даты определения притчи. когда тот впервые попал в город? 9.Как парень сумел открыть ворота? 10.Чому пастух решил позаботиться о старом и как дед к этому отнесся? 11. Что нашел парень в себя за плечами, когда он с дедом вышел на этот мир? 12.Даты определения притчи. когда тот впервые попал в город? 9.Как парень сумел открыть ворота? 10.Чому пастух решил позаботиться о старом и как дед к этому отнесся? 11. Что нашел парень в себя за плечами, когда он с дедом вышел на этот мир? 12.Даты определения притчи. когда он с дедом вышел на этот мир? 12.Даты определения притчи. когда он с дедом вышел на этот мир? 12.Даты определения притчи. ґ​

«Хоч я й дуже люблю ліс, але побоююсь його душі... ». «А ще я люблю, як з лісу несподівано вигулькне хатина, заскриплять ворітця, побіжать стежки до саду і до пасічиська. І люблю, коли березовий сік накрапає із жолобкаЛюблю напасти на лісове джерело і дивитись, як воно коловертнем викручується з глибини. І люблю, коли гриби, обнявшись, мов брати, збирають на свої шапки росу. І люблю восени по коліна ходити в листві. Коли так гарно червоніє калина і пахнуть опеньки».«Я не дуже кривлюсь, коли треба щось робити, охоче допомагаю дідусеві, пасу нашу вредюгу коняку, рубаю дрова, залюбки гострю сапи, люблю з мамою щось садити або розстеляти по весняній воді і зіллю полотно, без охоти, а все-таки потроху цюкаю сапкою на городі і не вважаю себе ледащим».«Та є в мене, коли послухати одних, слабкість, а коли повірити іншим — дурість; саме вона й завдає найбільшого клопоту та лиха... І вже тоді мені одні слова сяяли, мов зорі, а інші туманили голову».«Я ніколи не був скиглієм, терпляче зносив і батіг, і хлудину, і запотиличники...»«Вчився я добре, вчився б, напевне, ще краще, аби мав у що взутися. Коли похолодало і перший льодок затягнув калюжки, я мчав до школи, наче ошпарений. Напевне, тільки це навчило так бігати, що потім ніхто в селі не міг перегнати мене, чим я неабияк пишався».Мар’яна —> Михайлику: «І вчися...та так учися, щоб усі знали, які-то мужицькі діти. Хай не кажуть ні пани, ні підпанки, ні різна погань, що ми тільки бидло. Були бидлом, а тепер — зась!»

 Леся Українка народилася 25 лютого 1871 року в містечку Новограді-Волинському. Батько письменниці, Петро Косач, був освіченою прогресивною людиною, членом Старої Громади, близьким товаришем Михайла Драгоманова. Мати, Ольга Косач, — відома в українській літературі письменниця під псевдонімом Олена Пчілка.Дівчинка виховувалася в культурному українському середовищі, де завжди панував дух національних традицій, піднесеного волелюбства, прагнення знань, вшанування передового суспільного досвіду. Змалечку, вражена тяжкою недугою, туберкульозом кісток, дівчина змушена була подовгу лежати прикутою до ліжка. І саме хвороба, і лікування її завдавали нестерпних мук, але мужня дівчинка терпляче зносила страждання.У перерві між нападами болю Леся вчилася, самотужки освоюючи нові й нові предмети. Програму їй складали батьки. Не довіряючи офіційній шкільній, вони розробили свою методику: самі добирали літературу, самі визначали обсяги необхідних знань з тієї чи іншої дисципліни. Іноземних мов Лесю навчили спеціально за для цього вчителі. Це дало змогу їй вільно опанувати французьку, німецьку, англійську мови, не кажучи вже про російську та польську.Окрім того, вона добре знала грецьку, латинську, болгарську, італійську, іспанську, грузинську та інші. Маючи за плечима ці знання, геніальна поетеса могла знайомитися з найпередовішими досягненнями світової думки і долучатися до них. Писати дівчина почала ще й не досягнувши десятирічного віку. Вірш «Надія» позначено 1880 роком, а вже через декілька років поетичні публікації, підписані промовистим псевдонімом Леся Українка, почали з’являтися в пресі регулярно. У своїй другій збірці «Думи і мрії», виданій у Львові 1899 року, Леся Українка вмістила дві поеми: «Роберт Брюс, король шотландський» і «Давня казка», які своєю тематичною й ідейною спрямованістю становили певний етап не лише у творчості поетеси. Питання, пов’язані з соціальним та національним визволенням народу, піднімалися з особливою виразністю та гостротою. Леся Українка взагалі відзначалася прихильністю до тем, пов’язаних з давньою історією, з далекими середньовічними часами. Це дозволило їй з більшою волею говорити про речі, які суворо контролювалися цензурою.Хоча де б і в яких умовах не відбувалися події, зображені в її творах, стосувалися вони виключно сучасності. Новоград-Волинський, Луцьк, Ковель, село Колодяжне, в якому з 1882 року стала постійно мешкати сім’я Косачів, — це ті місця, де минали, можливо, найкращі роки життя юної поетеси. Ці місця дали їй найосновніше — відчуття батьківщини, народу, його традицій і віри. Все життя, як дорогоцінний скарб, збирала.Леся твори народної поезії. Тут вона згодом стала вірним творчим побратимом своєму чоловікові — Клименту Васильовичу Квітці, талановитому музикознавцю. У 1894 році родина поетеси поселяється в Києві.