Історію чоловіка , який прийшов із Смоленська до Києва і постригся в ченці , а у складний час для Києва наділяв хлібинами лободи неімущих, передано ва)оповіданні"Про Прохора-чорноризця"б) "Житії Феодосія Печерського в) " Житії Антонія Печерсткого г) "Повчанні дітям"​

Відповідь:

На місці автора я бзробив би кінцівку менш драматичною. В моїй кінцівці Король побачивши талант до віршів у Дракона показав би їх на загал(народу). І Дракон продовжував би ЖИТИ і творити залишаючись при цьому інкогніто. Наврядчи люди змоглиб прийняти Дракона, аж надто сильно він відрізнявся від загально прийнятих норм і просто не вписувався в їх суспільство і людську свідомість. Принцеса змоглаб сама обрати собі нареченого, а Король як справжній батько зміг би прийняти її вибір, хоч і не підтримував його.

Хепі енд.

Війна — страшне слово. Вона несе горе всім. Кров, біль, страждання випали на долю чоловіків, які зі зброєю в руках пішли на фронт, а також на долю дітей, жінок, старих, що залишилися в окупації, тяжко працювали, потерпали від голоду та холоду. Але часто ми сприймаємо ті події тільки під одним кутом — очима наших співвітчизників, забуваючи, що по той, "інший", бік знаходилися також чуйні, добрі, працьовиті люди. Вони також були жертвами амбіцій політиків, що змагалися між собою за перерозподіл світу.

В оповіданні Любові Пономаренко "Гер переможений" йдеться про те, як після Великої Вітчизняної війни група полонених німців відбудовує українське містечко. Місцеві жителі не мають ненависті до цих нещасних, їм скоріше жаль їх, тому вони намагаються до полоненим: дають їм їжу, старий одяг. Тільки діти подекуди виявляють вороже ставлення до чужинців. Незважаючи на це, німці люблять місцевих дітлахів, бачачи в них своїх малюків, що залишилися на далекій батьківщині. Особливо виділяється з групи полонених брудний хворий на сухоти німець Фрідріх. Він намагається розважити жорстоких дітей, пестить їх, співає їм пісні, робить прикраси з цеглин. Так, він переможений, але він — живий, він не втратив снаги до життя, уміння бачити красу в дрібницях. Думаю, що хворий німець жив надією, що колись повернеться додому, обійме та поцілує власних дітей. На жаль, цьому не дано було виповнитися. Коли туга за батьківщиною стає нестерпною, а хвороба виснажує, Фрідріх кінчає життя самогубством. Через багато років у стіні будинку, який зводили полонені, знаходять рукавицю з фотокарткою, із якої дивляться дві дівчинки, доньки Фрідріха, і немов запитують: "Ви не знаєте, де наш тато?"