Твір-роздум: "Доля жінки у творчості Т. Г. Шевченка"​

Героєві Павлентієві пощастило вижити під смертоносним гра­дом війни. Але як жити далі? Хату розірвало бомбою, батько загинув на фронті. Нема в що одягнутись. І як каже його мачуха Ялисавета: «А що їсти? Хліба намолотили тільки у державу і то не хватило до плану». (Доречно запитати: «А держава — це не її голодні люди?»). І Павлентій вступає до ремісничого учи­лища, бо там давали не тільки професію, а й сяку таку одежину (навіть шкарпетки, які багато хто із підлітків одягнув вперше у житті) та пайку хліба з сіллю. Павлентія насправді звати Павлом. Та він сам себе так назвав «для солідності». Він невисокого зросту, слабосилий, але добрий і делікатний. У почуттях і думках набагато доросліший, ніж мало б бути на його вік. Училище розташоване у райцентрі, а хлопці живуть у селі. Ходити треба щодня і не один кілометр степом — у темряві, у непогоду, ще і вовків розвелося вдосталь. Та і серед людей вони теж не перевелися. Ця повість — ніби відрізок із життя самого письменника. Мабуть тому вона і вийшла такою щемкою і хвилюючою. Чита­ючи її, не один раз стисне горло, а на очах виступлять сльози, хоча в повісті все тихо й мирно, герої її сторінок молоді й здо­рові, а деякі епізоди написані з тонким гумором. Ця повість так і «проситься» на екран).

Над шкурою дрижати - людиною не жити.

Де не посій, то вродиться.

  Ці влучні народні вислови дозволяють нам пізнати чим жив народ, який світогляд мав. Вміло автор передає і розуміння сенсу життя, особливості побуту українців. Так, матір хлопчика каже: "Хоч ми й бідні, та маємо квіти і в городі і на комині, і на полотні, яке зодягає нас". З особливою любов'ю наші предки ставились до землі, мали давні традиції її обробки. Батьки Михайлика розуміють, що земля - їхня годівниця, тому дотримуються усіх звичаїв, пов'язаних із її обробкою.

Подробнее - на -