15 фактів про Марину Павленко,

Марина Павле́нко (30 березня 1973, село Старичі, Яворівський район, Львівська область) — українська поетеса, письменниця, художниця, науковець, педагог. Найвідоміші твори: "Як дожити до ста", "Півтора бажання", "Домовичок із палітрою", "Русалонька із 7-В, або Прокляття роду Кулаківських". 39 років, дитяча письменниця з Умані. Її книгами захоплюються діти та дорослі в різних куточках України. За знаком Зодіаку – Овен. Одружена, має дві доньки. Мріяла стати художницею. Старт у літературі був поетичним. Проте сьогодні її більше знають, як авторку серії книг про «Русалоньку із 7-В» та інших захопливих пригоди. Улюблена страва – чорний шоколад з горішками, улюблений колір – зелений. Домашній улюбленець – кішка Каця, яку підібрали на вулиці і яка з часом перетворилась на розкішну та розумну кицьку з пишним чорним хутром.перша поетична збіркамала називатись «Домовик із палітрою». Але «хрещений батько» і редактор збірки,письменник Дмитро Чередниченко поміняв назву на «Бузкові зошити», мотивуючи тим, що книжку дражнитимуть «Домовичком з півлітрою».

Володимир дрозд "білий кінь шептало"-проблема людини в суспільстві, її знеосіблення, свободи і неволі, особистості й натовпу, дійсності і мріїоловні герої оповідання — білий кінь (алегоричний образ) , степан, «маленький чоловічок, навіть не білий, а якийсь «землисто-сірий» , з дрібними корявими ручиськами. з метою більш осмисленого проникнення в образ з'ясовую сутність поняття «алегорія» . алегорія — відтворення людських характерів та взаємин в образах тварин, предметів та явищ природи. оцінка зображуваного в алегорії виступає значно виразніше, ніж при використанні, наприклад, епітетів чи метафор. тож образ білого коня уособлює в собі особистість гідну поваги. на нього можна покластися, він молодий, гарний, гордий. не раз на це зверта я увагу і степан: кінь мав густу гриву, стрункі ноги, які завжди ступали впевненою ходою; особливо вражала шия — у її крутім вишні вбачалася незалежність. степан тішився тим, що білий кінь гордовито міг гнати до водопою сірих, вороних і гнідих. коли ж стався злам? є в оповіданні вражаючі епізоди. ось один із них. босоногий хлопчисько своїми чіпкими руками пригнув голову білого коня й владно потягнув на себе. шептало спершу ступнув кілька кроків і раптом болісно відчув неволю. хлопчаче «но-но» , поблажливий зверхній дотик роздратували шептала — його пересмикнуло, з нечуваною силою «він шарпонувся, вирвав кінець повода, диво звівся на задні ноги» , його очі стріляли в цю мить страшними кривавими іскрами. кінь — уособлення відважної, відчайдушної людини, яка не хоче миритися з приниженням людської гідності, її душа протестує, вона вимагає поваги до себе. «шептало легко опустився і помчав через гусячу царину в лугову синь» . на мій погляд, «лугова синь» — це символ простору, безмежжя.. й волі».оповідання «білий кінь шептало» має глибокий філософський підтекст: навіть сильна особистість під впливом оточуючих обставин часто втрачає свою індивідуальність, знеособлюється і починає діяти, як усі. сьогодні, коли на полицях книгарень лежать книги з неприхованим осудом системи оповідання в. дрозда набуває актуальності. сильна людина сьогодення (маємо на увазі українську інтелігенцію, яка бунтує проти сучасного хаосу, їй видиться смак волі (наприклад, свобода слова! ) , але вона й страхається її, бо не знає, як діяти. символічно звучать останні рядки твору: «під ранок кінь повертається до кошари, просуває голову між жердин загорожі та дрімає, стомлений нерозумною » образ білого коня шептала — алегоричний. він уособлює яскраву людську особистість, яка під впливом повсякденного життя втрачає свою індивідуальність, губить кращі риси свого характеру, пристосовується, починає діяти, «як усі». лише на мить вирвавшись із неволі, кінь відчув себе щасливим, але потім усе ж дійшов висновку, що краще бути покірним та слухняним під захистом сильнішого, надавати перевагу реальності, а не мрії. оповідання має глибокий філософський підтекст, піднімає важливі проблеми людини в суспільстві, її знеособлення, свободи й неволі, особистості й натовпу, дійсності й мрії.

Справжньою перлиною української літератури, а саме її поезії, є історичний роман “Маруся Чурай”. У цього роману у віршованій формі цікавий сюжет, в ньому присутня мораль, задуматися про яку зможе кожен. Але найцікавішим, що є в цій поемі, є її герої.

Звичайно, найяскравішим героєм є сама Маруся Чурай. Думається, що саме з цієї причини її ім’я було винесено в назву твору.

Першим, що можна сказати про Марусю Чурай, це те, що вона була людиною неймовірного таланту. Вона була справжнім генієм у сфері української пісні, її пісні стали відомі

на території більшості цивілізованих країн світу і принесли нашому народу справжнісіньку славу. Свій талант співачка проявила ще в самій ранній своєї юності.

Маленька Маруся побачила відрізану голову свого батька, при цьому у неї з вуст вирвалася пісня. З цього часу Маруся Чурай розвивала свій талант і ставала все більш і більш вмілої виконавицею пісень. Але Маруся не тільки добре співала, вона також була дуже красивою зовні.

Вона подобалася багатьом місцевим хлопцям, але їй подобався тільки Григорій Бобренко. На жаль, склалося так, що Григорій слабовільно піддався на умовляння своєї жадібної матері і

почав зустрічатися з іншою дівчиною. Маруся Чурай зовсім не збиралася мстити хлопцеві, але вийшло так, що, на жаль, він сам випив ту отруту, яку вона призначила для себе самої.

На щастя, від незаслуженого покарання Маруся Чурай зрештою змогла піти.

При всьому при цьому не можна забувати найголовнішої проблеми, пов’язаної з образом Марусі Чурай. Автор поеми Ліна Костенко підняла перед читачами важливу проблему. Вона показала проблему співвідношення творця і народу. Ті складнощі, з якими зіткнулася талановита співачка Маруся Чурай протягом свого життя, – це не просто випадковість, це ціле явище. У всі часи талановиті люди, в тому числі і співаки, отримували не тільки славу і похвалу на свою адресу.

Негативним було те, що вони отримували від оточуючих ще й заздрість і все інше, що з цим пов’язано. Люди не люблять тих, хто талановитіший, красивіший і кращий, ніж вони самі. З такою ж проблемою ставлення до себе зіткнулася і Маруся Чурай.

На щастя, вона змогла її подолати.

Немає підтверджених даних щодо того, чи є ця історія повністю автентичною. Водночас сумніватися підстав в ній немає. Дійсно, Маруся Чурай була талановитою, приносила користь своєму народові своєю творчістю.

Немає жодних сумнівів і в тому, що, будучи чесною і справедливою людиною, вона могла викликати по відношенню до себе негатив. Все це вичерпно описує образ Марусі Чурай, робить його цікавим і повчальним.