Дерево, яке спиляли Сашко і Софійка з твору Русалонька із 7-В?

Шоаковиця

Объяснение:

ерша редакція роману «Чорна рада, або Нещаслива старосвіщина» була написана 1845-1846 рр. українською і російською мовами, проте через арешт у справі Кирило-Мефодіївського братства у березні 1847 і заборону друкуватись тривалий час не міг видати їх цілком. Перші п'ять глав роману «Чорна рада» надруковано 1845 року в петербурзькому журналі «Современник» (1845.—Т.XXXVII.— C.332-376; T.XXXVIII.— C.5-37, 135-196) у автоперекладі Куліша російською мовою. У цьому ж журналі в наступному році з'явилася публікація "Киевские богомольцы в XVII столетии". Інші частини роману з'явилися в журналі "Москвитянин" (ч.III, №5.- с. 3-32; ч. 1,№ 1.- с. 81-122). Після того Куліш не мав можливості що-небудь публікувати і лише 1856 р. опрацював нову українську редакцію роману – «Чорна рада, хроніка 1663 року. Написав П. Куліш.- СПб., 1857» - й випустив її в світ окремою книжкою, тоді ж переробив «вільний переклад» «Чорної ради» російською мовою, дотримуючись у ньому більше, ніж в останній українській редакції, тексту 1846 р. і видав у Москві в журналі «Русская Беседа» та окремим виданням. За життя Куліша роман було видано повністю ще раз у першому томі "Повістей: У 4-х томах" (СПб.,1860) в російському перекладі. Друге повне видання оригіналу роману українською з'явилося 1890 року у Львові[1]. Це можна вважати останнім прижиттєвим виданням роману, якщо не брати до уваги уривків із твору, надрукованих О. Барвінським у 1896 р. У 1899 р. відомий український художник Амвросій Ждаха створив ілюстрації до роману, (опубліковано в 1901 році в Одесі).[2]. У відділі рукописів Інституту літератури ім. Т.Г. Шевченка (ф. 18, од. збер. № 31) зберігається авторизований список "Чорної ради".

Объяснение:

Такою була тема інтелектуального лабіринту. Недарма в цю назву внесене містке багатогранне визначення «мозаїка» як різнокольорові скельця, на яких зібрана була інформація, що розкриває таємниці української душі.

Розлога територія України, невимовна краса ландшафту, оксамитовість ласкавого клімату, сонячна насиченість, високе яскраво-блакитне небо, буяння зела і злаків, квіткових барв і пташиного співу, казкова плодючість найпотужніших чорноземів на планеті – це наша українська земля. Злиття людини з навколишньою розкішшю породило душевний світ українця з унікальною історичною долею, неповторними духовними якостями, прекрасною душею, особливим характером, у якого степова волелюбність і непокірливість поєднуються з європейською поміркованістю.

Захід розпочався виступом Скриль В.І. – наукового працівника музею ім..І.П.Котляревського про людину з великою українською душею, народного поета,Великого Кобзаря Т.Г.Шевченка.

Знання з актуальних проблем українознавства «Я знаю Україну» продемонстрував студент гр. 31ФР Ареф`єв Дмитро.

Студенти груп 31ФР,41ФРз перегорнули масив думок – лабіринтів про інтровертивний соціум українців. Цікавими були їх виступи про характерні риси української душі: миролюбство, сміливість, волелюбність, демократичність, обдарованість, сердечність, оптимізм, повагу до родини, поклоніння перед жінкою та ін.

Презентація легенди про дівчину Україну (ролі виконували Горошко Віта,Ареф`єв Дмитро,Ковтун Руслан) розкрила ще одну сторінку таланту українців.

Доповнили грань української душі гумор, влучні жарти, що озвучили в діалозі баби Параски й баби Палажки за твором Нечуя-Левицького «Кайдашева сім`я» студенти 21ФР Горошко Віта, Веклич Оля, Рязанова Іра.

Всі ці складові дали можливість розкрити образ українця, його душу, що є візитною карткою українського народу.

Объяснение: