ответ:Там шибку з рогатки вибив; там синяка підбив своєму "закадишному" другові.
Спокій був його ворогом.
…перший по силі на всю вулицю.
Руки в кишені, картуз набакир, іде, не поспішає.
…він раптом вертається і віддає змія.
Федько брехати не любить.
Не любить також Федько товаришів видавати.
- Нещастячко ти моє!
- І за що мене Бог покарав таким сибірякою.
…а Федька кладуть на стілець і луплять.
- А давай об заклад, що перейду на той бік.
А Федько справді щось надзвичайне виробляв на річці.
- Ловкий хлопчак, що й говорити.
- Ну й шибеник! – зітхав хто-небудь.
Оце молодець, так молодець.
- Толю, Толю! – кричав Федько. – Подай мені палицю свою… Я вилізу.
Федько відвів очі від Толі, похилився і тихо сказав: - Повів.
Объяснение:
Учи долбаеб
Ще не вмерла України і слава, і воля,
Ще нам, браття молодії, усміхнеться доля.
Згинуть наші вороженьки, як роса на сонці,
Запануємо ми, браття, у своїй сторонці.
Душу й тіло ми положим за нашу свободу,
І покажемо, що ми, браття, козацького роду.
Станем, браття, всі за волю, від Сяну до Дону,
В ріднім краю панувати не дамо нікому.
Чорне море ще всміхнеться, дід Дніпро зрадіє,
Ще у нашій Україні доленька наспіє!
Источник https://www.gl5.ru
Душу й тіло ми положим за нашу свободу
І покажемо, що ми, браття, козацького роду.
А завзяття, праця щира свого ще докаже,
Ще ся волі в Україні піснь гучна розляже.
За Карпати відіб'ється, згомонить степами,
України слава стане поміж народами.
Душу й тіло ми положим за нашу свободу
І покажемо, що ми, браття, козацького роду.
Поделитесь своими знаниями, ответьте на вопрос:
Анализ твору: нич перед боем ( паспорт) епитети, метафори, поривняння, художни засобы и тд
Відповідь:
Жанр – оповідання
Тема: Відображення віри у перемогу звичайних людей Платона Півторака і діда Савки, розкриття їх ролі у формуванні світогляду Петра Колодуба та інших героїв – захисників Вітчизни;
Ідея: Уславлення героїчного подвигу народу.
Головні герої: Петро Колодуб, Іван Дробот (онук діда Савки), Дід Платон Півторак, Борис Троянда, Дід Савко
Рік написання – 1942
Основна думка: «Життя – бо ваше вже, а не моє. А тільки я так скажу вам на прощання. Не з тієї пляшки наливаєте. П’єте ви, як бачу, жаль і скорботи. Марно п’єте. Це, хлопці, не ваші напої. Це напої бабські. А воїну треба напитися зараз кріпкої ненависті до ворога та презирства до смерті. Ото ваше вино. А жаль — це не ваше занятіє. Жаль підточує людину, мов та шашіль. Перемагають горді, а не жалісливі!» У цих словах діда Платона виражена основна думка твору. У такий б Довженко виявив своє бачення ситуації, пропагуючи таку необхідну на той час «науку ненависті». Її своєчасність та актуальність стверджує в оповіданні командир Петро Колодуб, від імені якого ведеться розповідь. Для нього, як і для багатьох відступаючих бійців, переправа через Десну стала справжнім духовним очищенням. Тоді, як сам про те розповідає, його охопив сором і розпач, зникли жаль і туга, натомість «нестерпний вогонь пропік наскрізь». Завдяки цьому вогню, що викресав дід Платон, тепер він, капітан Колодуб, «у бою сторукий, помножений стократ на гнів і ненависть».
Композиція твору
Експозиція: солдати говорять в окопі.
Зав’язка: повернення солдат з поля бою. Зустріч солдат та двох дідів — Савки і Платона.
Кульмінація: розмова дідів, які впевнені в перемозі, про цінність рішучості в бою.
Розв’язка: прощання з дідами.
Післяслово: розповідь про подальшу долю дідів.