По новеллi «Меланхолійний вальс» скласти цитатний план до образу Марти

Марта ─ втілення любові. Стримана, терпляча, жіночна, «ладна обійняти весь світ», «вчилася музики, язиків і різних робіт ручних». За словами Ганни вона була вроджена жінка і матір. Оповідь у творі ведеться саме від імені Марти. Вона планує стати вчителькою, готується до іспиту. Дівчина не лише навчається, а й самотужки заробляє на життя — викладає англійську мову. У неї дуже м’який і поступливий характер, вона наділена глибокою здатністю до співпереживання. Тому емоційна й терпима Марта стає найкращою подругою малярки Ганни. Вона підтримує її захоплення мистецтвом та ідеї жіночої емансипації. Однак при цьому Марта бачить своє щастя в коханні й родинному житті. Ганна називає її доматоркою, господинею: «…такі, як ти, Марто, такі, як ти, творять ту велику силу, що пригноблює таких, як я. Масою пригноблюєте ви нас, поодиноких, і ми загибаємо, мов той цвіт без насіння, через вас». Через свою здатність співпереживати Марта одразу переймається симпатією до піаністки Софії Дорошенко, помічає її незвичайну, витончену натуру. Вона інтуїтивно відчуває, що за пронизливою мелодією меланхолійного вальсу приховується болюча особиста драма. Закохавшись у молодого університетського викладача, Марта знайшла з ним своє щастя. Сімейне життя було її природним вибором, і вона стала доброю дружиною й матір’ю. Ця героїня представляє той тип жіночої особистості, для якого визначальними залишаються традиційні родинні цінності. «Я робітниця, тип послугача з природи вже, що не наділила її навмисно тим гордим даром, щоб повзав… Тому повзаю й корюся до сьогоднішньої днини й належу до тих тисячок, що родяться на те, щоб без нагороди гинути!»»

Объяснение:

Образ говорющої риби « і вибирати добрі місця для ловитлі» «яка розкіш вимовити слово» народилася «серед табунів мовчазної риби» без голосу «вона стала такою, як і решта її бра тів й сестер» «крім ­чості й доброго серця, була ще дуже молодою» «я не вилов, …я приятель вашого чоловіка» образ ї жінки гримнула на дітей, щоб не га­ласували, бо їй «ніколи вго­ру глянути» дорікає чоловікові, що він «навіть вилову не здатен донести до хати» «з ранку до вечора не сту­ляла щелепів, так багато говорила сама» вважає, що в неї «недолу­гий чоловік» «від влас­ ної ­канини не почула риб’ячих слів» образ гримнула на дітей, щоб не га­ласували, бо їй «ніколи вго­ру глянути» дорікає чоловікові, що він «навіть вилову не здатен донести до хати» «з ранку до вечора не сту­ляла щелепів, так багато говорила сама» вважає, що в неї «недолу­гий чоловік» «від влас­ ної ­канини не почула риб’ячих слів» образ ?

Дух непокори i свободи живе в серцi тiльки тiєï людини, яка усвiдомила себе  сином рiдноï землi, рiдного краю. i це найсвятiше почування "живить надiю,  певну вiру в iдеали". про це святе почуття людини i йдеться в одному з  найпатрiотичнiших творiв  - поемi миколи вороного "євшан-зiлля".в основу сюжету покладено легенду з лiтопису. сина половецького хана князь  володимир узяв у полон маленьким хлопчиком. зростала дитина у багатствi, маючи  усе, бо князь: оточив його почотом  i розкошами догiдно  - i жилось тому хлоп'ятi  i безпечно, i вигiдно.сите i безтурботне життя на чужинi поступово стирало у пам'ятi рiдних людей,  степ, звичаï, i ханський син забув мову батькiв, почав "край чужий, чужi  звичаï як за рiднi уважати". зачерствiло його серце, переродилася душа. не  вражає юнака пiсня посланця: там, де пустка замiсть серця,  порятунку вже не i все ж пахощi гiркого полину примусили серце забитися швидше, вони   прокинутися найсвятiшому почуттю  - любовi до рiдного краю. "рiдний степ  - широкий, вiльний" "раптом став перед очима, з ним i батенько нещасний". i вже  нiщо не могло зупинити юнака: нi розкiшне життя, нi багатства, нi почестi. вiн  зрозумiв, що найдорожче для людини  - ïï рiдна земля i воля в рiднiм краю: краще в рiднiм краï милiм  полягти кiстьми, сконати,  нiж в землi чужiй, ворожiй  в славi й шанi пробувати! проблема, порушена в поемi, залишається актуальною i сьогоднi, бо розкидала доля  украïнцiв по рiзних куточках земноï кулi. блукають вони у пошуках щастя,  не розумiючи, що знайти його можна тiльки на рiднiй землi: де ж того євшану взяти,того зiлля-привороту,що на певний шлях направить,  - шлях у край свiй повороту? !