«І мертвим, і живим...». (На вибір) 1. У центрі твору – герой зі своїми переживаннями. Хто він? Яким ви його уявляєте? Дайте відповідь, посилаючись на текст послання. 2. Наведіть зразки сарказму з поеми. Яка роль цього сатиричного прийому?

ответ будет 3 в течение недели после получения вашего разрешения на работу в течение дня

головним героєм оповідання є білий кінь шептало, що працює на одному з господарств і виконує разом з іншими кіньми повсякденну, вкрай обридлу роботу, терпляче зносячи удари батога конюха і знущання хлопця-підпаска. під час роботи шептало досить часто згадує, як колись молодого і гордого білого коня зломили і осідлали люди, примусивши працювати на себе і слухатися команд конюха. часом таке

становище для шептала було майже нестерпним і дуже принизливим, бо предки цього білого красеня “гарцювали на залитім різнокольоровими вогнями і, і милуватись їхньою красою щовечора сходилися людські натовпи”. ці спогади повертали приниженого коня до дитинства, коли він маленьким лошам весело бігав по цвітучих лугах поряд з матір’ю і слухав її розповіді про дідів та прадідів. а одного ряду поряд з табуном з’явилися люди…

для того, щоб вижити у неволі, природній розум коня підказав йому вдавати себе “покірного і роботящого” і що “розумніше до часу прикинутися скореним, лишившись у душі вільним, аніж бути скореним насправжки”. таким чином, присипаючи пильність людей шептало здобував для себе хоч крихітку від справжньої волі і самостійності. кінь то рухався осторонь від інших – сірих, гнідих, вороних коней, то сповільнював ходу або зовсім зупинявся біля соковитої конюшини, коли увесь табун швидко рухався, збиваючись у тісну купу. шептала постійно непокоїла думка про те, чому він породистий і волелюбний, розумний і гордий, повинен коритися такій рабській долі, терпіти усі приниження і побої за короткий відпочинок у теплій стайні і жмутик сіна на вечерю та сніданок. шептала “повільно засмоктував глибокий, як прірва, відчай”.

моя мрія — мати кошенятко — здійснилася минулого літа.

а сталося це

відпочивала я у бабусі, недалеко від полтави. у сусідів, з дівчинкою яких я товаришувала, кішка кошенят: дві кішечки і котика. в листі до мами я дуже просила дозволити взяти кошенятко. надії було мало, бо після того, як від нас утік котик тимко, мама говорила: "жодної тварини! " та відповідь я одержала, на диво, з дозволом.

як же тепер бути: за два тижні мені до школи, а кошенятко лише народилося? допоміг життєвий досвід бабусі. вона запевнила: "кішки — то дуже живучі тварини".

у день приїзду мами ми з бабусею вранці-рано пішли за кошеням. катя, "господарка кішки", яка була старшою за мене, похитала головою і стала відмовляти нас, мовляв, кошеня дуже маленьке і не виживе без кішки. я ж повірила бабусі.

у маленькій коробочці з-під іграшки здійснила п'ятигодинний переїзд моя маленька киця. яку ж радість і щастя відчула я, коли її додому. як приємно було годувати її з сосочки та доглядати замість кішки.

ми довго думали, як її назвати. я хотіла назвати муркою або мурьонкою, але мама сказала: "назвемо кошенятко малявкою, бо ми взяли її дуже маленькою, і вона ніколи не буде більшою за нас".

ми її няньчили, як маленьку дитинку. а от тому, що вона була мало з кішкою-мамою, малявка зовсім не нявкає, тільки іноді можна почути тихесеньке-тихесеньке "мя" — і все.

я дуже люблю малявку, бо сама її доглядала і