Напишіть будь ласка твір "Якби я був Лукашем " із лісової пісні Леся Українка

Згадаймо зі шкільної літератури старших класів драму-феєрію Лесі Українки „Лісова пісня”. Її головний герой Лукаш зі своєю матір’ю та дядьком Левом звели невеличку хатку в лісі. З самого початку його зачаровує краса лісу, і він хоче грати й грати, милуватися природою. А й справді, ліси на Волині дуже гарні і зачарують не лише хлопчину, а будь-кого, хто туди завітає. Лукаш зустрів Мавку і закохався в неї з першого погляду, Адже ж вона й справді красуня. Та, нажаль, не у всьому я можу його підтримати. Розмовляючи з Мавкою вперше, він пестив її, голубив, обіцяв ледь не „Золоті гори”, а в звичайний інший день докоряв їй за те що вона не приносить користі, не працює по господарстві, та ще й мати сварять за неї. Таким чином хлопчина згубив своє кохання у повсякденному клопоті, забувши, що Мавка не звичайна сільська дівчина, яка звикла до роботи, а тендітна лісова істота, що все своє життя проживає граючись та співаючи, у злагоді з природою. Вона звикла радіти усьому: співу пташок, квіту рослин. Лукаш теж любив природу, та під час роботи не зважав на це. Мавка могла знайти в ньому те, чого не звидить звичайна людина, вона побачила його душу, яка співала через сопілку, і покохала його через його спів. Покохала щиро й віддано, одразу й назавжди. Згодом Лукаш почав виробляти таке, що зрозуміти його мені не вдалося: він одружився з Килиною, щоб показати Мавці, вона не „Лісова царівна”, адже Мавка його, щоб Килина більше не приходила до них, бо чуло серце Мавки, що недобра ця жінка. Жив з нелюбою собі жінкою, а потім зник на довгий час. Незрозуміло, чому він перемінив своє ставлення до Мавки, бо казав він їй про свою любов велику, і про те, що люди паруються на все життя, як голуби.

Ads by optAd360
Якби я став на його місце з самого початку твору, то, мабуть, спробував би урівноважити ситуацію одразу. Все ж краще було б не доводити до конфліктних ситуацій. Я допоміг би Мавці пристосуватись до свого ритму життя, дав зрозуміти матері, що я кохаю Мавку і не збираюсь так відступатись. Вона здібна дівчина і може навчитись усього. Найголовніше те, що вона бажає навчитись усього цього повсякденного клопоту. Вона чемна і не свариться, не ображає нікого. А веселішу дівчину ще спробуй знайти. Моральні закони того часу були трохи іншими, та все ж хатка була в лісі, і ніхто не бачив, що у них відбувається. Через деякий час було б весілля, та не з Килиною, а з Мавкою. Я думаю, що далі все пішло б по-іншому: ми зажили б щасливо, разом. Дуба столітнього не зрізали б і при мені, і при дітях і онуках моїх, і далі через покоління зберігали б дуб сього, як символ родинного щастя нашого та поєднання природи і людини, реального і міфічного.

Український народ славиться своєю співочістю. Пісня - душа нашого народу, справжня поезія серця і почуття. Пісня з давніх давен супроводжувало людину впродовж усього життя - у буквальному сенсу від колиски до труни. Народних пісень існує безліч. Деякі пісні, автором яких є сам народ, створені строіччя тому, але їх досі знають, люблять і співають.
Пісні, що дойшли до нас з давніх давен, етнографи поділяють на кілька груп. Наприклад, обрядові пісні бувають календарно-обрядовими, тобто присвяченими якійсь календарній події: це веснянки, гаївки, русальні пісні, петрівки, купальські пісні, жниварські пісні. До обрядових пісень відносять щедрівки та колядки, які ми досі охоче співаємо. До родинно-обрядових пісень відносять весільні пісні та голосіння. Соціально-побутові пісні - це козацькі, кріпацькі, чумацькі, пісні, ремісницькі, рекрутські пісні (солдатські), бурлацькі, тощо.

«Михайло Коцюбинський — письменник сонячний. І не тільки тому, що «носив у душі сонце», як сам про себе казав... Уся його проза... — це світлий, відкритий простір для душі й духу» (О. Логвиненко). «Людина культурна, до найменших подробиць, європеєць з голови до п’ят... був справж­нім аристократом Духа без жодного силування зі свого боку...» (С. Єфремов). «У Коцюбинського [«Тіні забутих предків»] реальне і міфічне займають два плани: у зо­браженні суспільного життя домінує реальний компонент, у змалюванні життя особи — міфічний» (М. Кіяновська). «Гуцульщині «Тінями забутих предків» Коцюбинський поставив в українському письмен­стві пам’ятник» (А. Крушельницький).