"Паспорт" поезії "У нашім раї на землі..." Т. Шевченка

Тема: розповідь про важку жіночу долю, долю матері в умовах покріпачення, соціального і національного гніту.

Ідея: возвеличення святості матері, того найціннішого, що є для кожної людини; засудження соціального устрою, який змусив страждати багатьох жінок.

Основна думка: "Слово мамо. Великеє, / Найкращеє слово!".

Композиція: вірш "У нашім раї на землі" — екскурс поета шляхами влас­ного життя і розповідь про героїнь своїх творів. Твір має оптимістичний початок і трагічне, сумне закінчення. "У нашім раї." містить протиставлення злиденного життя жінки-кріпачки райському.

Художні засоби: епітети — у нашім раї, мати молодая, дитяточком малим; метафора — у нашім раї на землі; порівняння — нічого кращого немає, як тая мати молодая; пестливі слова — дитяточком; заперечення — нічого кращого немає.

Объяснение:

Прибувши на священний острів Делос, Еней отримав від Аполлона пророцтво в Італію, помилково витлумачене їм як напрямок на Крит. Еней з уцілілими троянцями навіть спробували заснувати поселення на Криті, але, зрозумівши свою помилку, вирушили в подальшу подорож. Обігнувши Пелопоннес, троянці перезимували на Закинфе. З настанням весни кораблі під проводом Енея вирушили далі. Пройшовши острів Лефкас, вони підійшли до мису Акції та висадилися в Амбракия.

Там Еней з частиною воїнів вирушили в Додону, де розташовувався оракул Юпітера. Там, несподівано для себе, вони зустріли Гелена і Андромаха. Колишні троянці розповіли, що після взяття Трої їх поневолив син Ахілла Неоптолем. Після смерті останнього Гелен став царем і взяв за дружину вдову Гектора Андромаха. Який мав даром пророцтва Гелен попередив Енея про те, що для того, щоб влаштуватися в Італії і стати предком великого народу, йому необхідно висадитися на західному узбережжі Італії, а не східному.

Потім кораблі під проводом Енея обігнули Італію з півдня і вийшли на узбережжі Сицилії. На цей час припадає смерть Анхиса.

Юнона, відчуваючи ненависть до троянцям, звернулася до бога вітрів Еолу з проханням не дати Енею можливості допливти до Італії. Він випустив на волю всі вітри одночасно, що викликало шторм. Нептун же втихомирив водну гладь. Через буревій Еней разом з уцілілими троянцями виявився біля берегів Африки, де в цей час цариця Дідона займалася будівництвом нового міста Карфагена.

Щоб уберегти сина від можливих ворожих дій місцевих жителів, Венера посприяла тому, що Дідона полюбила Енея. До цього перша цариця Карфагена була одружена з Акербантом, якого вбив її брат і цар Тіра Пігмаліон. Втікши з Тіра, Дідона присягнулася ніколи нікого не любити, щоб не оскверняти пам'ять про свій перший чоловіка. Сестра цариці Анна переконала Дидону не противитися покликом серця, так як Карфаген був оточений ворогами, і до потужного захисника, такого як Еней, була для міста дуже корисною. Коли під час полювання почалася гроза, то Дідона і Еней сховалися в печері, де і віддалися любові. Після цього троянець став співправителем цариці Карфагена.

Однак такий розвиток подій ніяк не погоджувалося з планами богів. Юпітер відправив до Енея Меркурія з наказом продовжити шлях. Еней був змушений коритися. Дідона впала в лють і, не витримавши мук потоптану любові, наклала на себе руки. Перед смертю вона прокляла Енея і весь його рід. Під час Пунічних воєн ця легенда служила одним з обгрунтувань протистояння між Римом і Карфагеном.

Допливши до узбережжя Кампанії, Еней висадився біля Кум і зустрівся з місцевою віщункою Кумська сивіли. Вона підтвердила згоду богів дати можливість Енею заснувати в Італії новий місто. Коли Еней захотів дізнатися більше про долі своїх нащадків, то сивилла запропонувала йому відвідати потойбічний світ. Разом з віщункою вони спустилися в загробний світ, де зустріли Анхиса. Той показав своєму синові душі ще не народжених нащадків, аж до Октавіана Августа

Сучасник Івана Франка, Лесі Українки, Павла Грабовського, Володимир Самійленко увійшов в українську літературу як усебічно обдарована людина — талановитий лірик, дошкульний сатирик і фейлетоніст, драматург і перекладач. У центрі його інтересів завжди була Україна і її багатостраждальний народ, задля неї він, власне, і жив, тому зневажливо ставився до псевдопатріотичної балаканини деяких земляків. їх базікання про «високі матерії», неробство, боягузтво Володимир Самійленко висміює у вірші «Патріоти». Сюжет його простий: двоє хлопців стояли і розмірковували, а точніше, базікали, про «долю своєї землі». На словах вони «боронили» права народні, роздумували «про окремість натури», «давність своєї культури», фантазували про те, «як дійде народ своїх прав». А третій хлопчик стояв собі мовчки, бо «він мовити красно не міг», але щиро вболівав за долю своєї безталанної України:Вбачались йому патріотиІз купою слів голосних,А поруч мільйони голоти,І темність, і вбожество