Розкажіть про персонажа, звертаючи увагу на роинне оточення з твору шпага славка беркути

Омелько Кайдаш: стельмах, небагатослівний, забобонний, віруючий, «зазнав панщане горе», полюбляє перехилити чарку.

«Широкі рукава закачались до ліктів; з-під рукавів було видно здорові загорілі жилаві руки. Широке лице було сухорляве й бліде, наче лице в ченця. На сухому високому лобі набігали густі дрібні зморшки. Кучеряве посічене волосся стирчало на голові, як пух, і блищало сивиною.»

Маруся Кайдашиха: «терлась коло панів і набралась від них трохи панства», «від її погляду молоко кисне», «на словах, як на цимбалах грає», сварлива, улеслива, любляча бабуся.

«Вже не молода, але й не стара, висока, рівна, з довгастим лицем, з сірими очима, з тонкими губами та блідим лицем»

Карпо: мовчазний, жорсткий, «з нього буде добрий посіпака», працьовитий.

«Широкий в плечах, з батьківськими карими гострими очима, з блідуватим лицем. Тонкі пружки його блідого лиця з тонкими губами мали в собі щось неласкаве. Гострі темні очі були ніби сердиті.»

Мотря: «має серце з перцем», «бриклива, як муха у вку», заможна, галаслива, жорстока.

«Висока на зріст, рівна станом, але не дуже тонка, з кремезними ногами, з рукавами, позакачуваними по лікті, з чорними косами, вона була ніби намальована на білій стіні. Загоріле рум'яне лице ще виразніше малювалось з чорними тонкими бровами, з темними блискучими, як терен, облитий дощем, очима. В лиці, в очах було розлите . щось гостре, палке, гаряче, було видно розум з завзяттям і трохи з злістю.»

Лаврін: лагідний, жартівливий, протилежний за характером і зовнішністю своєму брату, неконфліктний, романтичний.

«Молоде довгасте лице було рум'яне. Веселі сині, як небо, очі світились привітно й ласкаво. Тонкі брови, русяві дрібні кучері на голові, тонкий ніс, рум'яні губи - все подихало молодою парубочою красою. Він був схожий з виду на матір.»

Мелашка: вродлива, добра, лагідна, з бідної сім’ї, тиха.

«Була невелика на зріст, але рівна, як струна, гнучка, як тополя, гарна, як червона калина, довгообраза, повновида, з тонким носиком. Щоки, червоніли, як червонобокі яблучка, губи були повні та червоні, як калина. На чистому лобі були ніби намальовані веселі тонкі чорні брови, густі-прегусті, як шовк.»

Мова — найцінніший скарб народу Твори з мови

Багата і барвиста мова українського народу. У піснях, казках, прислів’ях і при­казках — життя і мудрість народу, його характер, мрії про щастя.

Але скільки судилося пережити, щоб ми зараз, у XXI столітті, могли сміливо, без перешкод, спілкуватися нею.

Вона прийшла до нас від наших прадідів, збагатившись і відшліфувавшись протягом багатьох століть.

Наші дідусі й бабусі розказують нам, як її забороняли і знищували. І, відверто кажучи, нашим можновладцям це майже вдалося. За довгі роки кріпаччини, існування Радянського Союзу безліч шкіл з українською мовою навчання пере­стали існувати. Історія України та її культура вивчалися лише з того боку, з яко­го хотіли бачити їх керівники великої держави. Ми майже втратили своє корін­ня, забули мову, бо перестали нею спілкуватися.

Сьогодні українська мова офіційно визнана державною мовою України. Але довго ще будемо йти до того, щоб кожен житель України спілкувався українською… Можливо, ніколи цього й не досягнемо. Але не слід опускати руки, треба братися до роботи — відродження і становлення рідної мови, і не слід чекати, поки це зробить хтось інший. Почнемо з себе, з найменшо­го, що в наших силах, — почнемо спілкуватися нею. І тоді з гордістю зможемо сказати:

О мово рідна! Їй гаряче

Віддав я серце недарма.

Без мови рідної, юначе,

Й народу нашого нема.