Твір на тему роль сім'ї в житті людини за твором таємниче товариство боягузів​

Сім'я – це найважливіше в житті кожної людини. Потрібно берегти свій дім, намагатися підтримувати в ньому здорову атмосферу, адже від цього залежить і твій емоційний стан. Будинок – це те місце, де тебе завжди зрозуміють і приймуть.Кажуть: "Щасливими не народжуються, ними стають". І вирішальну роль у цьому відіграє сім'я. Народна мудрість стверджує: "З родини йде життя людини", "Без сім'ї нема щастя на землі", "Де в сім'ї лад, там без вад", "В сім'ї наймолодше — найсолодше", "Сім'я без Бога — убога", "Сім'я — не церква, а люди — не ангели, усяко буває".Я вважаю, що всі люди мріють про щасливу родину. Але для цього кожен з її членів повинен докласти багато зусиль. В першу чергу, потрібно поважати один одного та вміти слухати. Адже без взаєморозуміння ніколи не буде добрих відносин. Ніколи не можна сприймати один одного в сім’ї як належне. Адже часто бувають сварки й конфлікти, коли ми робимо рідним боляче, ображаємо їх. При цьому не поспішаємо вибачення. Сподіваємося на те, що рідні все зрозуміють. Так не повинно бути! У сім’ї теж ніколи не можна забувати про ввічливість. Треба намагатися завжди бути добрими й ніжними зі своїми близькими.

Объяснение:

Відповідь:

Пояснення:

Сім’я — це найближчі та найулюбленіші люди, це наш будинок, де нас завжди чекають з нетерпінням.

Сім’я відіграє в житті кожної людини, на мою думку, найважливішу роль. З самого народження нас оточують найрідніші люди — мама й тато. Вони нас вчать всьому: ходити, говорити, думати. Вони годують нас, одягають, піклуються про наше здоров’я. Вчать бути добрими, чемними, виховують нас.

У родині мають бути довірчі відносини. При цьому всі один одного люблять, поважають, розуміють і завжди готові до що б не сталося. Але, на жаль, не всі сім’ї такі. У деяких сім’ях найближчим людям не вдається знайти спільну мову, вони постійно ображають один одного, лаються. Іноді трапляється, що і б’ються. А ще бувають сім’ї, в яких панують байдужість і нерозуміння. Ніхто не цікавиться проблемами або справами своїх близьких, живуть як чужі люди.

Значення сім’ї в житті людини

Я вважаю, що всі люди мріють про щасливу родину. Але для цього кожен з її членів повинен докласти багато зусиль. В першу чергу, потрібно поважати один одного та вміти слухати. Адже без взаєморозуміння ніколи не буде добрих відносин. Ніколи не можна сприймати один одного в сім’ї як належне. Адже часто бувають сварки й конфлікти, коли ми робимо рідним боляче, ображаємо їх. При цьому не поспішаємо вибачення. Сподіваємося на те, що рідні все зрозуміють. Так не повинно бути! У сім’ї теж ніколи не можна забувати про ввічливість. Треба намагатися завжди бути добрими й ніжними зі своїми близькими.

Щоб уникати конфліктів в сім’ї, потрібно завжди пам’ятати, яке значення вона має в нашому житті. Без сумніву, без неї нам було б дуже погано. Це те місце, де тебе завжди чекають з нетерпінням. Де радіють разом з тобою твоїм перемогам і досягненням. Тут завжди можна розраховувати на до Адже тільки найближчі й найрідніші люди ніколи не кинуть тебе в біді. Батьки — це ті люди, які готові дати пораду в будь-якій життєвій ситуації. Вони до з вибором професії, і з вибором наряду для першого побачення. Сім’я — це особливий світ, де все таке рідне й улюблене. Це найрідніше та найзатишніше місце на землі.

Отже, сім’я — це найдорожче, що ми маємо в житті. І ми не повинні ніколи забувати про це. Нам потрібно цінувати те, що у нас є, та намагатися ніколи не ображати своїх близьких. Я вірю в те, що якщо ми будемо добрі один до одного, то в кожній родині запанує мир і спокій.

Повість М. Коцюбинського "Дорогою ціною" присвячена життю українського народу на початку XIX ст. У повісті відтворено долю молодих людей, яка була досить типовою для того часу. Опинившись в неволі, трудове селянство, "як дикий тур, загнаний, знесилений", не бажало, одначе, скоритися з панським ярмом на шиї. Багато з них бігло з-під кріпацтва у вільні краї, зокрема за Дунай, де після зруйнування Запорозької Січі 1775 року було засновано Задунайську Січ. Але й там не було волі і спокою, бо панство ловило втікачів і, якщо не засилало до Сибіру, то "одсилало в кайданах назад, знов у неволю, на панщину". І невідомо, що було краще: загинути чи залишатися жити у знущанні. 

Головні герої повісті — Остап та Соломія — кохали одне одного. Але для пана вони, як й інші кріпаки, були "товаром", тому він розлучив їх і видав заміж Соломію за свого хурмана. Пан катував нагаями дідуся Остапа, збирався забити самого Остапа за його сміливе слово. Все це спричинило до втечі. 

Остап мав на меті жити поміж вільних людей, а Соломія мріяла оселитися у слободі, господарювати та піклуватися про Остапа. Цим мріям не судилося здійснитися. Остап і Соломія були не поодинокі у бажанні здобутися волі: цілими родинами бігли від кривди та знущання селяни, підтримуючи одне одного. Важким був шлях за кордон. Але й за кордоном їх не чекала бажана воля: спочатку Остапа було поранено, потім Соломія і Остап потрапили у циганське злодійське гніздо, через що Остапа забрали до в'язниці та збирались відправити назад до пана. 

Соломія не уявляла собі життя без Остапа, тому хотіла визволити його. Для цього вона склала план і разом з Іваном Котигорошком спробувала відбити Остапа у турків, коли вони перевозили його через Дунай. Але ця спроба визволити Остапа закінчилася загибеллю Соломії та Івана. 

Остап залишився живий. На все життя на його тілі зосталися сліди мордувань від пана, москалів, турків. Втрата Соломії була для нього втратою половини душі. Гірке, самотнє життя прожив Остап, чекаючи часу об'єднання з другою половиною себе у потойбічному світі. 

Доля Остапа та Соломії вражає трагічністю й високою красою. Остап, вихований дідом у давніх традиціях вільного козацтва, усе життя не тільки мріяв про волю, але й здобув її. Дуже дорого заплатив він за бажану волю. Велике кохання покликало Соломію піти за Остапом у пошуках волі. її не спинили труднощі та небезпека. Дуже прикро, що Соломія загинула, а Остап, замість подружнього життя з нею, мав тільки спогади про своє кохання.

Петро Шраменко: "Він добрий був син і щирий козак; лучче йому з нудьги загинути, ніж панотця навік преогорчити і золоту свою славу гряззю закаляти. У нього інша була думка: умислив собі, після панотцевої смерті, ійти на Запорожжє да, поробивши власним коштом човни, з охочими козаками турецькі городи пліндровати і жизнь свою по-лицарськи, на полі чи на морі, за християнську віру положити".
Леся Черванівна:"У хаті у неї, як у віночку; хліб випечений, як сонце; сама сидить, як квіточка. (...) Чи заговорить, чи рукою поведе, чи піде по хаті-усе не так, як хто інший: так усі й дивляться, і так усякому на душі, мов сонечко світить."
Яким Сомко:"...у дорогих кармпзинах, високий і вродливий; а по кармазинах скрізь комір і полт гаптовані золотом; зверху кирея підбита соболем; підпиравсь срібною булавою."
Іван Брюховецький: "Чоловік сей був у короткій старенькій свитині, у полотняних штанях, чоботи шкапові попротоптувані- і пучки видно. Хіба по шаблі можна було б здогадатися, що воно щось не просте: шабля аж горіла од золота, да й та на ньому була мов чужа. І постатт, і врода в його була зовсім не гетьманська.Так наче собі чоловікпростенький, тихенький. Ніхто, дивлячись на ньою, не подумав би, що в сій голові вертиться що небудь, опріч думки про смачний шматок хліба да затишну хату. А як придивишся, то на виду в його щось наче ще й приязне: так би, здається, сів із ним да погуторив де про що добре да мирне. Тільки очі були якісь чудні- так і бігаютт то сюди, то туди і, здається, так усе й читають ізпідтишка чоловіка. Іде, трошки згорбившись, а голову схилив на бік чак, наче каже: "Я ні од кого нічого не бажаю, тілько мене не чіпайте."