Мини твір уявна зустрич з маяковским

Обмеженість людських здібностей постійно стимулює до прогресу. Все, про що ми роздумуємо чи мріємо, рано чи пізно стає реальністю. Можливо, в життя всі плани втілить хтось інший, але це обов*язково станеться.

Людина мріяла літати в небі — з*явились аероплани, літаки та боїнги. Хотіла плавати в океані — тепер не є новинкою судна, кораблі та підводні човни. Сподівалась побачити космос — винайшли дирежаблі та космічні кораблі. А причиною всіх цих відкриттів стали природні амбіції людини розумної.

Насправді, наша природа вимагає парадоксальності та водночас категоричності: будь реалістом — роби неможливе..! Визначення для себе цілей, що потребують надприродніх, надможливих чи надреальних здібностей, постійно стимулюють людський мозок для все нових та більших звершень.

Позитивний результат праці можна побачити лише у випадку сумлінного та відповідального підходу до неї. Але й віра у власні сили та в необхідність досягнути мети роблять дива. Сумнів всіх, хто оточує людину, в її можливостях може двояко на неї вплинути. Комусь це додасть снаги для доказів, що всі помиляються. А комусь буде достатньо для того, щоб впасти духом та кинути будь-яку справу. Це все через невпевненість в собі та букет комплексів, що супроводжують протягом всього життя. А з цим треба боротись..! Яро та нещадно знищувати все, що може підірвати віру в себе хоч на малесеньку частинку.

Якщо ставити перед собою цілі, які іншим здаються неможливими для здійснення, то після того, як досягнеш омріяних вершин починаєш розуміти, що знаходишся лише на середині шляху. Що справжні висоти лише чекають на своїх підкорювачів. І, як кажав У. Беджот: “Найвища насолода — зробити те, що на думку інших Ви зробити не можете

Афоризми Григорія Сковороди вражають своєю актуальністю вже не одне покоління людей. У повсякденному житті ми щодня стикаємося з ситуаціями, коли важливо отримати пораду, яка б направила нас у правильне русло. Саме такими «вказівниками» і є афоризми та вислови великого філософа.

Поставши на тернистому шляху під назвою «життя», людина змушена день за днем боротися за своє існування, намагаючись стрибнути вище своєї голови. Ніхто не любить пасти задніх, і саме система конкуренції змушує нас йти далі, не опускаючи рук. Заставляє нас вдосконалюватись.

«Бери вершину — і матимеш середину», — ці слова філософа є як ніколи доцільними у випадку, коли людина намагається досягнути чогось. Перед тим як ставити перед собою ціль, варто спитати себе: чи відповідаю я бажаному рівню? Чи гідний я досягнення цієї мети?

Поставивши перед собою високу планку, людина повинна розуміти, що її може чекати як успіх, так і невдача. Віра у себе — це важлива риса, але іноді однієї віри замало. Щоб досягнути бажаної мети, потрібно день за днем йти до неї, важко працювати, ставати кращим. Потрібно памятати: нічого з неба не паде, окрім снігу та дощу. Тільки справжня наполегливість приводить до успіху.

Націлившись на вершину, ми повинні розуміти, що попереду — важкий і повний перешкод шлях. На такій «дорозі виживання» потрібно забути про лінь, відчай і жаль до себе.

Середина — це не завжди те, чого ви насправді прагнули. Але це вже щось. Кожна ідея, приведена в життя, кожна ціль, досягнута важкою працею, кожен крок, зроблений у бік бажаної мети — це і є щоденна боротьба, шлях до вершини. Йдучи до чогось, в глибині душі потрібно памятати, що нас може чекати і успіх, і крах.

Частою помилкою людей є їхнє бажання мати все і відразу. Але хіба дятел може обробити все дерево з першого підходу? Він старається зробити все, що в його силах, але, як правило, досягає тільки «середини». Та чи поганий це результат?

Кожен із нас — вершитель власної долі. Усі ми дивимося на речі по-різному. Для когось «вершина» — це тільки «середина», а для інших «середина» — це вже «вершина». Йдучи до мети, потрібно вміти чітко ставити перед собою ціль: взяти вершину та не опустити рук, якщо отримаєш середину.