Напишіть фанфік до - шпага славка беркути -

...На наступний день у клас зайшла тітонька з поліції. Вона зразу ж впізнала Юлька і сказала:

— Ось наш малий брехун. Скажи, хто ти насправді?

— Юлько Ващук,- опустивши голову промовив хлопець.

Весь 7-Б поглянув на Ващука. Ніхто не міг повірити у те, що відмінник Юлько міг таке вчинити з колишнім товаришем Беркутою.

— Чому ти так поступив? - спитала Лілі у Юлька.

— Я...я не знаю...я захищався...я..- говорив по-під ніс хлопець.

— Ех ти! Не по-геройськи це, - з гіркотою мовив котрийсь однокласник.

Юлько почувався геть поганим. А справді, як він міг так вчинити? І себе зганьбив і весь клас...

"Ні, так діло не піде. Потрібно вибачитись перед Беркутою" - подумав Юлько.

Зібравшись з думками, хлопець підійшов до Славка:

— Гей, Беркуто!

— Чого тобі? - спитав Славко.

— Цей...вибач, будь ласка, я не думав, ло це вилізе і мені і тобі боком,-промовив Юлько.

— Ех, забули,- з сумною усмішкою промовив Славко,- мир?

— Мир.

Драматичною поемою «По дорозі в Казку» Олесь вступає в полеміку з популярним російським текстом Максима Горького «Легенда про Данко», що відокремилась від конкретної художньої реальності та претендувала на роль девізу для радикальної інтелігенції не тільки Росії, а й України. У творі домінує тема романтичного героя, який намагається вивести людство із темряви до світла. У казці «буревісника російської революції» романтичний герой гине, розтоптаний юрбою, що поривається уперед до «світлого майбутнього». Можна провести відповідні паралелі між етюдом «По дорозі в Казку», де герой веде людей від безпросвітності до щастя, з раніше написаною драмою норвежця Генріка Ібсена «Бранд», у якій також підносився образ мужнього проводиря, котрий дбає не про себе, а про інших.

З давніх давен, ще коли не було писемності, людина вже вміла співати. Пісня супроводжувала людину скрізь. Наші пращури співали пісні, працюючи та відпочиваючи, радіючи та сумуючи. Через пісню людина висловлювала свої почуття. Нині, мабуть, мало хто може уявити, що співали наші бабусі й прабабусі, дідусі й прадідусі у молоді літа. Можна сказати, що життя кожної людини починалося з пісні. Мати, заколисуючи дитину, співала їй колискової. Підростаючи, працюючи в полі чи в хаті, людина також співала. Пісня йшла поруч з народом всі віки. Ось тому народ і говорить: "Пісня ні в добру, ні в злу годину не покидає людину₴.